Табуретки з дерева - найбільше захоплення 71-річного сосничанина

Василь Сенченко

Може Василь Іванович Сенченко робити і дерев’яну євровагонку, і лобанку. Таке захоплення прийшло до чоловіка вже після 50-ти років. А до цього за роботою світу білого не бачив, було таке, що працював одразу на двох роботах – заробив 42 роки стажу і у 60 вийшов на пенсію.

При зустрічі Василь Іванович розповідає про своє захоплення і показує свою майстерню, проводячи екскурсію серед своїх верстатів, хоч і нечисленних, та вироблених власними руками, надійних і перевірених, які вірно йому служать. Поряд з майстернею стоїть найбільша циркулярка. Таких напевно три разом із стругальними. Є наждак по дереву і верстат, який відміряє точні заміри – торцовка. І верстат для коління дров. А ще безліч обладнання – того, що від електрики і ручне.

У КРАЄЗНАВЧИЙ МУЗЕЙ ВІДДАВ РУЧНЕ ОБЛАДНАННЯ ПО ДЕРЕВУ, ЯКЕ ВИКОРИСТОВУВАЛОСЬ ДО 1972 РОКУ

Нещодавно чимало ручного обладнання (рубанки, фуганок, долото, стамески, пилки та інше) Василь Іванович подарував Сосницькому краєзнавчому музею. Все власними руками робив його батько 1930 року народження – справжній майстер по дереву, якому не було рівних. До 1972 року він користувався цим обладнанням, а далі зробив примітивний однофазний верстат, і робота пришвидшилась. Він робив все, а найчастіше у нього замовляли віконні рами і двері. Ще б пак! Двері на той час коштували 25 карбованців. А він робив за 15. Така ціна у нього була до 1980 року.

Василя Івановича змолоду не приваблювала робота по дереву. Попросить батько щось допомогти – зробить. Але сам був відданий роботі в місцевому радгоспі.

РОДОМ ІЗ НОВГОРОДСІВЕРЩИНИ

Родом Василь Іванович із села Кірове, після перейменування Троїцьке на Новгород-Сіверщині. Працював 19 років трактористом на Т-150 у радгоспі після однорічного навчання у Сосницькому ПТУ31 у 1970 році. Потім у цьому ж радгоспі пас худобу та вивозив гній – відразу на двох роботах. А потім у лісництві. Після строкової служби купив мотоцикла – і знайшов собі дружину у сусідньому селі Стахорщина. Олександра Сергіївна, тендітна і молода 14 років носила пошту. А потім пішла на ферму, із-за докорів свекра. Він ніби і жартома, але коли вип’є, казав, що у неї голі руки, тобто заробляє тільки зарплату, а у радгоспі на кожний карбованець давали зерно чи ще щось.

Отож до 1998 року вона працювала на відгодівлі телят, аж поки не надірвалася та не зробили їй операцію по видаленню грижі, бо ж сама важила може 50 кілограмів. А корми важкі розносила. Коли в селі настав повний занепад з роботою, було важко, син, який вже був одружений і проживав у Сосниці, запропонував переїхати ближче до нього.

У СОСНИЦІ 21 РІК

Так 31 березня 2005 року Сенченки приїхали у Сосницю. Свій будинок у рідному селі, побудований ними з фундаменту, біля якого 87 соток землі, продали за 3 тисячі доларів, а купили у Сосниці за 2,5. Дуже сподобалося господарю обійстя: місця багато, просторо. Зробили сарай, бо з собою привезли 2 корови, порали по 3 свиноматки, був свій кнур і розводили китайських поросят. А індиків-бройлерів угодовували по 31 кілограму. Не тільки господар різав собі поросят та бив телят, а й люди просили – не відмовляв. А нині на подвір’ї тільки кіт та собака Барон. Працьовитості у подружжя не бракує, вони, як мурашки, день-у-день працюють.

Василь Іванович у Сосниці продовжив роботу у лісі вальщиком у ДП «Сосницярайагролісгосп». А Олександра Сергіївна спочатку у будинку відпочинку, потім у лікарні на різних роботах працювала, ще й вийшовши на заслужений
відпочинок продовжувала працювати.



Ці оригінальні міцні табуреточки виготовив Василь Іванович

5 ТАБУРЕТОК ЗА ТИЖДЕНЬ

Найбільша гордість і розрада – це майстерня. Її Василь Іванович зробив власними руками з підручних матеріалів за місяць. Тепер це місце, де забуває господар про все погане, про тривоги, а їх із початком війни дуже багато, бо єдиний син відразу став на захист Батьківщини. Батько втратив спокій, і постійні стреси дуже підкосили його здоров’я. Рятує тільки майстерня. І хоч змолоду був байдужий, після п’ятдесяти ніби відкрилось друге дихання, руки самі роблять дива. Напевно, гени не водиця, безслідно не зникають. Нема того дня, щоб руки не торкалися деревини.

Навіть взимку, а майстерня не опалюється, робить табуретки. Каже, табуретки – це така річ, що всім потрібна. Скільки зробив за ці роки – не рахував. Робить не по одній, а відразу комплектом, так швидше. Підготує всі деталі, а тоді складає. За тиждень може зробити 5 штук – це комплект. А влітку було і за 3 дні робив комплект і додає: якщо дружина не перебивала.

ЩОБ НЕ КАШЛЯТИ – ТРЕБА КУРИТИ ТІЛЬКИ ТЮТЮН

Насправді Олександра Сергіївна не відволікає чоловіка. Але вже так повелося, що разом вони садять картоплю, чоловік прополе міжряддя, обгортає, а дружина сапою поле і копає вручну. А грядки з помідорами, іншою городиною вона обробляє сама. Ростити все із насінини – це її захоплення.

Василь Іванович натягує на дуги плівку і робить парничок для розсади. Олександра Сергіївна вирощує чоловіку і тютюн. Садить, поле, а він тоді долучається, коли треба пасинкувати і збирає урожай, сушить листя і коріння та робить готовий вже тютюн. З 1984 року він не палить магазинних цигарок. Колись покійний брат порадив йому: якщо хочеш не кашляти – кури тільки тютюн. І це перевірена правда, Василь Іванович не закашлюється так, як затяті курці.

КОМПАНІЙСЬКИЙ, ХОЧ ГОРІЛКИ НЕ П’Є 25 РОКІВ

Взимку, поки Василь Іванович у майстерні, Олександра Сергіївна плете носки, бо без діла вони не можуть. Хотів було продати всі свої верстати, син до дерева байдужий, а до циркулярки не підходить, він майстер по залізу, автомобілі зварює, фарбує. А тоді зупинився: тільки глянеш – душа радується.

– Колись у нас у селі жив дід. Старий, а коня не продає, вже його не запрягає. Просить сусід продати коня, мовляв, на що вже він йому. А дід відповідав, вийду, погладжу і на душі легше і спокійно. Ото і мені так, – каже Василь Іванович.

Хоч поруч з річкою їхнє обійстя, та до води у Василя Івановича не лежить душа, він не рибак. Але смажену рибу інколи полюбляє. Він компанійський. Хоч з 45 років взагалі не п’є горілки, зате компанію завжди підтримає. А коли треба – прийде на допомогу. Попросив колись Григорій Титаренко із М.Устя зробити інкубатори – не відмовив, півтора місяця їздив велосипедом і зробив. І фермеру добре, і Василю Івановичу копійчина до пенсії не завадить, бо першу пенсію йому нарахували всього 1300 грн. І це при тому, що починаючи з 85-го до 90-го років він працював на двох роботах і заробляв 700-900 карбованців за місяць. А у 81-му за 45 днів копання комбайном картоплі заробив 1250 крб!

Цього літа подружжя вже зустріне своє золоте весілля. Кажуть, на життєвій дорозі всього було, та головне, щоб була довіра, підтримка і працелюбність, які об’єднують і в горі, і в радості. Для батька і матері нині головне, щоб закінчилася клята війна і діти повернулися додому.

Ну, а хто хоче міцних табуреток із справжнього дерева – можуть звертатись до майстра, він залюбки виконає замовлення – і людям добро, і собі насолода.

Джерело: газета "Вісті Сосниччини", Олена Кузьменко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: