Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Город и регион » 17 тисяч гривень з зошиту боржників списали у Добрянському магазині. Власник завів новий

17 тисяч гривень з зошиту боржників списали у Добрянському магазині. Власник завів новий

Більше десяти сімей з Добрянки Ріпкинського району радіють, їм списали борги у магазині, за продукти, які брали в борг, на список. Усього 17 тисяч гривень. Зошит зі старими боргами 61-річний Михайло Мурадов, власник магазину, викинув. Але завів інший. Бо знов йдуть без грошей.



Невеличка лавка без вивіски майже в центрі селища. Біля прилавків крутиться Михайло Мурадов. За робочим місцем клопочеться дружина Тома.

13 грудня до Добрянки приїхав ведучий телеканалу «1+1» Костянтин Грубич зі знімальною групою. На стадіоні проходили зйомки передачі «Польова кухня». Але перед цим вони встигли зайти в один із магазинів і погасити борги добрянців. Гроші на банківський рахунок надходили з усієї України.

— Мені, як власнику, звичайно, добре, що погасили борги, — без ентузіазму каже Мурадов.

— Дякую їм велике. Справді, 17 тисяч списали. Гроші віддали готівкою. Але ж це разова акція. У людей як не вистачало на прожиття, так і не буде вистачать. Борги погасили тим, які справді в складних фінансових умовах. Багатодітні, одинокі мами, пенсіонери, родини АТОшників. Більше всіх боргів було у нашої продавчині, Валентини Бутаєнко. 1400 гривень: Чоловік повісився два місяці тому. Виховує маленьку донечку. Родина Сидоренок, теж 1400 гривень. Вони багатодітні. Інші боржники заходили, мені могорич пропонували. А я при чому?

— Чому саме Добрянку і ваш магазин обрали? Даєте більш за всіх у борг?

— Казали, взяли карту України і тикнули пальцем. По Добрянці 7 чи 8 магазинів. У борг дають усі.

— У них була одна умова — магазин, в якому немає в продажу цигарок і алкоголю, — додає дружина. — Ні спиртного, ні цигарок у нас немає. Навіть пива.

— Раніше було, — уточнює чоловік. — Зараз і на нього треба ліцензію. І щоб обов’язково був касовий апарат, який пробиває товар. Кожні три місяці возити його на перевірку. Мороки... А хто у наш час п’є казьонку? У кожній хаті стоїть або самогон, або спирт. У пляшках купують на свята.

— Як обирали, кому списувать, а кому ні?

— Ми не вибирали. Знімальна група обрала, їздила по цих родинах, перевіряли. Вони акцент робили на тих, хто справді у важкому фінансовому становищі.

— Зошит з колишніми боржниками лишився?

— Ні. Той викинули, а новий завели, — дістає з-під прилавку новий, чорного кольору. На ньому одне слово — «должники». — Інших боржників перенесли сюди, — відкриває, гортає сторінки. — Зараз 4 тисячі 640 гривень 40 копійок боргу. На три сторінки прізвищ. Віддадуть.

Бо хто ж тоді їм дасть товар наступного разу? Тим паче, усі свої. Траплялося, коли по декілька місяців не віддавали.



— А до сусіднього магазину не дійшли. А вони так чекали. Я ось прокапалась у лікарні, півтори тисячі віддала, а пенсія дві, — заходить до магазину 72-річна Тетяна Архіпова. — І місяць якось живи. А дядя Миша у нас куколка. Хоч до магазину ходжу рідко. Сусід забирає у неділю, на базар возить і покупки прямо в хату/ заносить. На список не брала до того моменту, як інсульт не получила.

— Та ще з Радянського Союзу люди «на хрестик» брали. І зошити завжди у магазинах такі були, — перебиває Мурадов. — 40 років у Добрянці живу. Як приїхав з Азербайджану на службу. Жінка на мозоль'наступила, так і лишився, — сміється. — Раніше приміщення здавав в оренду, тепер свою справу відкрив.

— Твоя теща тоді у магазині працювала, всім на список давала, — продовжує бабуся за часи Союзу згадувать. — А я у ті часи на фабриці працювала, аванс получу, велосипед куплю. Ще й гроші, щоб у Гомель за покупками мотанутись, були.

— Тьотю Таню, а яка у вас пенсія? — перепитує Мурадов.

— Підняли. Дві тисячі, — хвалиться. — Не дасть Миша, піду до іншого власника.

— Це у місті такого немає, — продовжує власник. — Ніхто нікому не довіряє. Було і декілька хрестів на декілька тисяч. Брали люди в борг померли. Простив. А хто за них віддасть? Це життя.

— На похорони точно на список беруть, бо грошей не вистачає. Покійник же не буде чекати, коли ти гроші знайдеш. Набереш продуктів на декілька тисяч. Получив — віддай. І так декілька місяців розплачуєшся, — сідає на стілець, що у кутку магазину, Архіпова.

— У Добрянці всі приватні, кооперативних магазинів не залишилося?

— Від лісгоспу один. І там на список дають. Моя невістка бере. — з ходу видає бабуся.

— Якраз моя зміна була, — пригадує 13-е грудня 26-річна Валентина Бутаєнко. — Чутки про знімальну групу ходили, але коли, що і як, ніхто не знав. Про всяк випадок, усі нарядилися. Спочатку зайшов Грубич. За ним хлопці з камерами. Трохи поспілкувалися, тоді вже увімкнулися і камери.

— Ніхто ніколи за мене боргів не гасив, — додає Ірина Щевкун. — На список беру часто. Троє діток. Грошей не вистачає. З чоловіком жили у цивільному шлюбі. Шостий рік, як помер. Старшому Жені 16 років, Аліні 9, Дарині — 5. Я офіційно мама-одиначка. Не працюю, у Жені ДЦП. Дітки хочуть смачненького. А я відмовити не можу. Подзвонили з магазину, попросили, щоб приїхала. Що там щось знімають, навіть не знала. Заходжу, а мені кажуть, приїхали борг за вас віддать. Не повірила. А коли гроші віддали, так приємно стало. Поки ще у борг нічого не брала. І, думаю, до Нового року, без боргів будемо. А далі — як Бог дасть.

Іншим добрянцям хоч боргів не погасили, але вони на дурняк поїли борщу. Його варили на стадіоні. Два великі чугунки. Скуштувати страву запрошували всіх бажаючих. Борщ був наваристий, з м’ясом і грибами.

Юлія Семенець, «ВісникЧ» №52 (1754) від 26 грудня 2019

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: боржники, Добрянка, Ріпкинський район, Михайло Мурадов, Семенець, ВісникЧ

Добавить в:


ЦентрКомплект