• Брухт ДальнобойСервис
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » 90-річна Віра Кисла - берегиня хутора


90-річна Віра Кисла - берегиня хутора

 

Осінь непомітно підкралась - швидко золотом розмалювала все навкруги, повіяла холодом, покрила ранковим сріблом трави і стежки, сипнула рясними дощами. Ніби і спеки не було, і літа з його турботами. Й так рік за роком -осінь, як своєрідний підсумок здобутого, зробленого, прожитого і пережитого. А час той летить - не спинити. Для Віри Іванівни Євтушенко з Точеного - ця осінь ювілейна, дев'яноста. Гай-гай скільки води збігло за дев'ять десятиліть і річечка біля Кривої верби геть пересохла. Та й хутір змалів, звузився до невеликої заквітчаної, обжитої оази посеред Візірівщини, центральної вулиці хутора. А десь із півстоліття тому Точений був за теперішніми мірками не таким вже й маленьким селом, з розміреними хліборобським життям. Господарювали, дітей уму-розуму навчали, добру, а ще любові до рідного краю. Був клуб, школа, магазин, ферма. Так було і, думалось, що й надалі так буде. Як жаль, не збулось.



У Точеному Віра Кисла народилась, тут і роки її швидко, як за водою, спливали. Вийшла заміж за Петра Євтушенка, що жив через дорогу. Раділа мама - не бозна куди доню заміж віддала, та й зятя з дитинства знала, не кіт він у мішку, з далекого краю, а з працьовитого, нелукавого доброго роду. Так і прожили у парі душа в душу Віра і Петро. Гарних сина й доньку Михайла та Таню виростили. Петро пасічникував у колгоспі, а Віра спочатку була дояркою у артілі, потім в ланці сапувала колгоспні поля. А вже незадовго до пенсії забрав її чоловік помічницею у колгоспну пасіку.

- Гарна пасіка була - аж до ставка вулики стояли, комора там для пасічникування прилаштована, все огороджено. Я ще й квітів кругом насадила. Було мені каже чоловік - не заморюйся, Віро, ти хоч над тими квітками. Дуже він мене любив і жалів. Прожила за ним, як за кам'яною стіною. Жаль, що давно немає серед живих мого хазяїна. А квіти я люблю все життя, і дочка Таня могла б - всю землю ними засадила. Краса ж яка Божа, як їх не садити. І справді, у дворі, під двором та й по всій вулиці всюди навесні, влітку та восени квітне, як у раю, і повітря тут, як аромат найдорожчих парфумів.

Як Віра Іванівна постаріла й занемогла, до неї переїхали жити з Варви її Таня з зятем Петром. Господарюють, трудяться на землі, про маму турбуються. Донька біля мами ходить, як біля малої дитини, обігріває її своїм теплом, піклуванням.

Віра Іванівна за своє довге життя і хвилинки не згуляла, як та бджілка-трудівниця все в роботі та в роботі. Як не в колгоспі, так біля дітей, господарства клопочеться, все прибирає, щоб кругом було чисто та гарно. А як увірве годинку від сна та відпочинку - за шитку береться. Вишивала замолоду при каганці, а тоді вже й електрику в хутір підвели, а як діла по господарству стало несила робити з літами, то тільки біля шитки і просиджувала. Якби розгорнути всі оті ряди вишитих бабусею хрестиків в одну стрічку можна було б землю ними обгорнути. Або поснувати ними по світу, де доля розсипала хуторян, щоб вони завжди дорогу до рідної землі пам'ятали, щоб звести докупи всю велику хуторянську родину в одну сім'ю, хоч того цвіту по всьому світу.

Шитка ніби днів земних додавала, та останнім часом важке і це заняття. Як здоровиться - книги читає, все про старовину, про те як раніше жили.

Роки, роки... Снуються її думки, мережаться, переплітаються, повертають в далеке минуле. Раніше, чула від старших, на місці Точеного був непрохідний ліс, ще й дотепер навкруг Точеного ліси - Кальківщина, Литчин, Сушківщина, Скородна.

На сторінках більш ніж трьохсотрічної історії хутора свою позначку ставив час. Доля в більшості була неласкавою до людей, і на тих сторінках - важка праця, бідність, війни, голодомори, розкуркулення, колективізація. За колгоспу були трудодні, і у кожній хаті на видному місці лежав учнівський зошит, густо помережаний паличками. Так селяни вели облік своєї праці: вийшов на роботу - додалась паличка в зошиті. А в кінці року тоді підраховували, чи виробив мінімум трудоднів чи ні і чи співпадає колгоспний облік із своїм власним. Що вартувала та трудодень-паличка?

Хуторяни народ особливий: працьовитий, не гордий, не заздрісний і незлобивий, із живучим корінням, яке не вимиває злива і не висушує гаряче сонце та не вириває із землі буревій. У тридцяті, під колективізацію, багато міцних господарів розкуркулили, вигнали з хат, відправили далеко від домівки. Та при першій можливості вони знову повернулися в Точений, побудували хати, хоч уже не на рідних дворищах, не затаївши злоби на односельців-активістів. Завжди, попри нестатки і біди, жили в Точеному дружно, ділились, чим могли, не замикали домівок. Бо тут споконвіку була одна велика родина. Робили разом, співали разом, а як діти в люди виходили - раділи, допомагали одне одному. Та й тепер оте відчуття великої сім'ї не стерли ні відстані, ні роки. Десять років підряд з'їжджалися з усіх усюд діти, внуки, правнуки тих, що жили в Точеному багато років тому. І хоч доля їх рознесла по всьому світу, вони теж хуторяни, бо через віки безлюдними тепер вулицями, пагорбами, лісами та околицями хутора витає дух предків, дух вольниці, єднання і ніби магнітом притягує всіх на рідну - найріднішу землю. Віра Іванівна не раз мені зізнавалася, що оті зустрічі хуторян на рідній землі у першу неділю червня щороку були для неї великими святами. Жаль, два роки життя світу за умов пандемії коронавірусу тимчасово перервали цю чудову традицію. А як з'їжджалися гості в Точений - для них бабуся Віра була, ніби рідна ненька, берегиня хутора, та й зустрічі оті організовувалися біля її двору.

З ювілеєм Віру Іванівну щиро привітало СТОВ "Батьківщина" короваєм, квітами, а також старостинський округ. Вона ніяковіла і раділа з такої уваги і поваги: усміхнена, щаслива, красива в свої літа.

Будьте здорові і щасливі, Віро Іванівно!

Срібнянська районна газета «Срібнянщина» №40 (9103) від 14 жовтня 2021, В. Петренко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Точений, Кисла

Добавить в:
 
 


Центр Комплект