Чоловіча справа Максима Коневича

Максим Коневич пішов до війська у 18 років. Вирішив служити за контрактом, тому повістки на строкову службу не чекав, прийшов до центру комплектування та соціальної підтримки сам. 28 вересня 2018 року підписав трирічний контракт, а через місяць присягнув на вірність Батьківщині. Служив у легендарній Житомирській 95 окремій десантно-штурмовій бригаді. Брав участь у військовому параді на честь 30-річчя Незалежності України.


Максим Коневич (справа) з бойовим побратимом Федором Катаною перед четвертим стрибком з парашутом

- Перші два місяці нас дуже інтенсивно навчали, бо десантники – то особливий рід військ. Особисто я за три роки служби оволодів трьома військовими спеціальностями – оператора протитанкових ракетних комплексів, гранатометника і стрілка-снайпера. Також довелось оволодіти кулеметом та іншими видами стрілецької зброї, - розповів Максим.

І хоч служба виявилася достатньо напруженою, була вона для юного десантника ще й цікавою. Чого варті тільки комплексні навчання країн НАТО та їх союзників у Німеччині. У цих маневрах взяли участь військові з 20 країн, тому було чому навчитись у закордонних колег.

Як і більшість колег Максим неохоче розповідає про передову, на яку він потрапив через два місяці навчань. Каже, були мінометні обстріли, вогневі сутички в яких довелось постріляти. На щастя весь підрозділ нашого співрозмовника повернувся додому без втрат. Навіть травм і поранень вдалося уникнути. Також довелось побувати на кордоні з окупованим Кримом у Херсонській області. Там спокійніше, проте наші військові готові до всього у будь-яку мить. Вдома солдата чекали дві найдорожчі жінки – мама Алла Григорівна та бабуся Людмила Іллівна. Батько, на жаль, не дочекався сина – його забрала підступна хвороба.

З непідробним захопленням десантник розповів про стрибки з парашутом, яких у нього на рахунку дев’ять.

- Перші два рази стрибати було відверто страшнувато, а потім звикли. Намагались стрибнути якнайшвидше і якнайкраще виконати технічну сторону стрибка.

На службі у війську не забував юнак і про цивільне життя. Нині він закінчує «Чернігівську «Політехніку»» за спеціальністю автосправа, бо хоче мати в багажі знань й мирну професію. А ще він уміє лагодити взуття. Ця навичка дуже згодилася на фронті, коли в умовах окопів немає можливості швидко замінити черевики й доводиться носити те, що є. Тож латав власні берці, ще й товаришам допомагав.

Та попри це, юнак розмірковує про продовження військової кар’єри. Він має задум вступити до підрозділу Сил Спеціальних Операцій, до чого готується вже сьогодні, переважно фізично. Головне – пройти відбір на спеціалізованих навчаннях, які проводяться із кожним новим набором рекрутів. Максима не лякають труднощі військового життя, бо захищати свою батьківщину – це просто чоловіча справа.

Джерело: Новини Городнянщини

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: