• Брухт ДальнобойСервис
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » З Чебурашкою серед Беріз, Сосен і Змій


З Чебурашкою серед Беріз, Сосен і Змій

 

На узбіччі траси, між Смичином і Дібрівним (Городнянщина), на траві чистить розкладним ножем нігті на ногах 51-річний Олександр Литовченко. Він — пастух з багаторічним досвідом. Поряд з Олександром Григоровичем валяються чоботи і скручені чорні шкарпетки. Біля ніг лежить довгий осиковий ціпок. Трохи далі від чоловіка щипають зелену травичку більше сотні корів.


Пастух Олександр Литовченко

— Ого, яка у вас череда, — дивуюся.

— Так це ж не людська, а фермерська, — складає ножа пастух. — Малафей (місцевий фермер Віктор Малофій. — Авт.) тримає корів і нам дає роботу. Оце вже четвертий сезон підв’язався на це діло. Була перерва в роботі, а перед тим — 12 років пастухував. Не сам, з напіввівчаркою (мати була чистокровна) Бімом. Пес змалечку біля корів, то був дресированим, завертав мені неслухняних. А тепер з напарником сидимо. Я з одного краю пасовища, він з іншого. З восьмої до шостої робочий день. Поки двоє працюють, у третього вихідний. За місяць платять чотири тисячі гривень. Треба триматись, бо роботи в селі нема зайвої.

— Робочий інструмент у вас міцний, — роздивляюсь осиковий ціпок.

— Та який там міцний, як виведуть, то і такий ламається, — відмахується Олександр Григорович. — А корів же більше сотні. То мирно стоять, то щось як удумають. Імен усіх не запам’ятаєш.

Знаю, є Береза, Сосна, Чебурашка, Змія. Як свою корівку тримали, то вона на кличку реагувала, а фермерські — ні.

— Молоко за вредність дають?

— Ага. Літр — за десятку. Як треба, то беру.

Олександр Литовченко каже, що цьогоріч паша хороша. Трави соковитої багато.

— Не на жовте поле виводимо і не на голе, як минулої весни. Як сонце не попалить, то добре буде, — розводить руки. — І в криницях поки вода є по селу, і в річці Крюка. Тільки десь гади пропали. Гадюк взагалі не бачив, і навіть вужі не лазять. Раніше об них на пасовищі спотикався бозна-скільки разів на день, а це повтікали кудись.

Поки корови стоять спокійно, пастух ностальгує:

— У мене батько місцевий, мати — харків’янка. Тато там в армії служив, так і познайомились. Я ще в Харкові народився. Та захотіли батьки поближче до природи. Поміняли Харків на Смичин. Так і я тут усе життя. То на тракторі, то з коровами.

Олександр Литовченко зітхає...

Вікторія Товстоног, тижневик «Вісник Ч» №22 (1829), 3 червня 2021 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Олександр Литовченко, «Вісник Ч», Вікторія Товстоног

Добавить в:
 
 


Центр Комплект