• Брухт ДальнобойСервис
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » Лижник Олександр Батюк: «Спортсмен сам винен у тому, що він чогось не досягає»


Талион

Лижник Олександр Батюк: «Спортсмен сам винен у тому, що він чогось не досягає»

 

Першу Олімпійську медаль на Чернігівщині здобув лижник Олександр Батюк. Він – чемпіон та призер чемпіонатів світу, учасник двох Олімпійських ігор у складі збірної команди СРСР. Зокрема, у 1984-му році здобув олімпійське «срібло» в естафеті.

Зі спортом, зокрема, лижним, Олександр Батюк був знайомий з дитинства. Як і для багатьох дітей того часу, спорт був частиною життя: взимку, коли випадав сніг – з друзями бігали на лижах, замерзав лід – грали у хокей. Ще у дитинстві він показував результати, але, як він сам каже: «це ще зовсім нічого не означає»



«Починав з малого, як і всі. Були, звісно, місцеві змагання у секції, наші дворові. Я там вже почав щось показувати. Але це ще ні про що не свідчило. І я знав таких бійців, які ставали чемпіонами світу серед юніорів, але у дорослому спорті нічого не показували. Тому це ні по що не свідчить, лише про те, що треба ще більше працювати», – розповів Олександр Батюк.

Олександр продовжував працювати над собою.

Згадує свої перші, так би мовити, «переломні» змагання.

«Я у «Спартаку» займався на Валу, підвальчик там такий. І з центральною радою «Спартака» я поїхав на збір. А там знаходилась наша молодіжна команда СРСР. Я навіть не брав участь ні в яких змаганнях, тому що в нас тут своя українська «кухня» була (УРСР), а там у них своя. Зрозуміло, що мене не розглядали всерйоз. Але на контрольних, які там проходили, я половину, чи й навіть більше я обіграв. Але це ж не означає, що мене одразу кудись взяли. Ні. сказали: «якийсь шалений. Це ж іще тільки початок, сезон довгий». Але після того, приїхавши до України, будучи ще юнаком, я обіграв чоловіків таких заслужених, які на той час були чемпіонами України. Це був перший такий успіх», – каже спортсмен.

Хоча він і до цього Україну виграв, але саме ось так: з юнаків і по дорослих – це було вперше. Саме тоді Олександр Батюк зрозумів, що треба серйозно займатись спортом.

За рік Олександр потрапив до молодіжної збірної.

«Були такі змагання між соцкраїн «Дружба», ось я їх і виграв. Причому всі гонки одразу. Наступного року я потрапив до юніорської збірної СРСР, це уже 80-й рік і мій колега, мій друг потрапив на Олімпіаду в Лейк-Плесід. А я в цей час був у лікарні в Москві. Тим не менше через місяць я вже виступав на юніорському чемпіонаті Світу, і я там в особистій гонці був третім, а естафету ми виграли», – ділиться спогадами він.

Батюк потрапив у 1984 році вже на Олімпійські ігри у Сараєво (тоді Югославія).

Розповідає про це так:

«Ми були вже на чемпіонаті світу, і на юніорському, і на дорослому. Але Олімпіада – це окремий вид. і його не можна описати, тому що сама атмосфера, все – це Олімпіада. Тут інколи сильні стають слабкими, а слабкі сильними. Тим паче ця Олімпіада – перша, яка проходила у соцкраїні. (Взагалі перша проходила у Москві у 1980-му році. Але там не було багато країн, вона була бойкотована у зв’язку з війною в Афганістані). Тут югослави постарались, настроїли, зробили все добре»

За його словами, на Олімпіаді (тим паче, коли це вперше) було все супер і харчування – на жодному чемпіонаті світу такого не було. Плюс усі види спорту були: фігуристи, хокеїсти – разом боролись представляти свою країну, парад і таке інше.

Передував цим Олімпійським іграм чемпіонат світу, який проходив у Норвегії.


«Лижна гонка починається завжди з нуля. Немає однакової погоди, немає однакових сніжинок. Тоді не було сервісменів – ми самі готували лижі. Повертаючись до Норвегії: це зараз роблять круг по 5 кілометрів, інколи по 10, а тоді круг був 25 кілометрів – повністю стояв живий коридор. І більше 5-ти тисяч ночували в палатках, щоби зайняти місця поближче. Але ж це Норвегія. В Югославії глядачі були, але ж це були в основному учасники», – розповів лижник.



У 1988 році Олександр Батюк відправляється до Канади на свої другі Олімпійські ігри.

«Хоч який ти не заслужений, ти виходиш на старт і починаєш все з нуля. Це зрозуміло. Я розумів, що більше Олімпіад у мене не буде. Мені було 25 років. А Маматов (він тоді був замміністром) каже: «а що тут робить Батюк?». Тобто якщо ти до 25 років не став олімпійським чемпіоном, то у збірній СРСР ти взагалі не повинен бути. Маматов, він біатлоніст, тобто людина, яка і сама розуміє. Тому я розумів, що більше Олімпіади у мене не буде. Олімпіада – це непросто, тут приїжджають свої представники з Москви, вони кого поставлять? Звісно, когось зі своїх москвичів», – згадує Олександр Батюк.



На питання, чому все таки не вдалось посісти призові місця, відповів так:

«Не вдалось одразу, бо снігу там було мало, він був штучний, кататись було неможливо, відстані були дуже великі (якщо у Югославії: ми жили поблизу біля траси, то там нам треба було їхати). На трасу не пускали, бо сніг був обмежений. Будь-який спортсмен може сказати, що щось пішло не так. Винен завжди сам спортсмен. Все розумів, але вийшло ось так»



У 2002-му році його син Олександр також брав участь в ОІ у Солт-Лейк-Сіті (це США). На запитання чи ви тоді були на цій Олімпіаді, сказав:

«У тому й справа, що я і моя дружина повністю його підвели. Практично, він відбирався першим номером. Але далі (цей наший український менталітет) вирішили змінити тренерів, і я там не був. Після того він там виступив не дуже добре, потім пішов у біатлон. Тому щось він досяг (він чемпіон України і з лиж, і з біатлону), але олімпійських перемог і чемпіонатів світу – такого він не досягнув. Учасник Олімпійських ігор – це теж немало, але не досягнув того, чого сам хотів. Але сам винен – спортсмен сам винен у тому, що він чогось не досягає»

Коли Україна здобула незалежність, Олександр Батюк став тренером національної команди України: спочатку був старшим, потім головним.



Проте, через ряд обставин, вирішив завершити цю діяльність і розпочав займатись бізнесом. Проживає у Чернігові. І продовжує займатись спортом, точніше, як каже сам Олександр Батюк – фізкультурою:

«Фізичне навантаження мені просто обов’язкове, як лікар призначив. Можливо, людина, яка ніколи не робила – для неї нормально, а для спортсмена – серце потребує навантаження, інакше потім починаєш хворіти. Але це вже називається фізкультура. Я так називаю, принаймні. Це ж не спорт. Грав у футбол, але це не моє, бо там прискорення, і в залі – там задихаєшся, мені треба простір. Просто біг – звісно, просто лижі – так. коли є можливість – гребля. Тобто все, що активне, де ти отримуєш фізичне навантаження».

UA: Чернігів

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Олександр Батюк, Олімпійські ігри, лижник, людські долі, шлях на олімп

Добавить в:
 
 


Центр Комплект