• Брухт ДальнобойСервис
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » «Цеглу тягали, цемент підвозили. Садочок побудували, а діти вже в школу пішли»


«Цеглу тягали, цемент підвозили. Садочок побудували, а діти вже в школу пішли»

Простору залу оселі Левенців прикрашає велика новорічна сосна.

— Так а внуки ж всі вдома, — радіє 63-річна Світлана Левенець. — У меншого, Олега, канікули в школі. Владислав зараз на удальонці, — навчається в Києві. У Юлі сесія ще попереду.

Живе Світлана Іллівна в селі Деснянське (був Коропський, а тепер Новгород-Сіверський район), з чоловіком, 62-річним Василем Васильовичем, донькою Надією, зятем Станіславом і трьома внуками.

Під ялиночку Світлана Левенець отримала подарунок, приз від «Вісника Ч».

— Чи везуча ви людина? Часто в житті щастило? — цікавлюся в жінки.

— Бувало, — посміхається Світлана Іллівна.


Світлана Левенець з призом від «Вісника»

1. Найкращий чоловік

— Чоловік у мене хороший. У колгоспі познайомились. В Сосниці вивчилась на бухгалтера і в 1976 році повернулась додому працювати в «Авангард». А вони, п’ять агрономів з борзнянського технікуму, на практику приїхали. Він із Низківки Щорського району. Після практики ще доучувався, потім в армію пішов. Листи писали. А у відпустку в гості до мене приїхав. І освідчився. А як відслужив, у 1979, весілля згуляли.

Світлана Іллівна вважає: з чоловіком їй повезло, — не пив, не бив і зарплату приносив. Був головним агрономом колгоспу.

— Приходили ми в колгосп «Авангард». Потім перейменувалось на ТОВ виробничо-науковий селекційний центр з м’ясного та молочного скотарства «Авангард». Головою був Олександр Боровик. Народний депутат України, герой соцпраці. Олександр Григорович родом зі Свердловки. Так до декомунізації називалось село Деснянське. Ще раніше було Псарівкою, бо, кажуть, тут стояли панські псарні.

Чоловік до пенсії 14 років не доробив, звільнився за станом здоров’я. Вів господарство вдома. Городів більше гектара було. Батьків доглядав: ми їх сюди перевезли.

2. Чуйна і розуміюча свекруха


— Не знаю, везіння чи ні, але зі свекрами ми не жили. Вони сказали: якщо буде окрема хата — переїдуть, а разом не житимуть. Купили їм хату, брат чоловіка допоміг. Нам затримка з зарплатами була. Купони давали, щоб в магазині отоварювати.

Раніше в теплиці «авангардівські» молодьож привозили з Авдіївки, Шаболтасівки, Понорниці. Робота не сезонна, а круглий рік. До зими чистку, дезінфекцію проводили, з січня-лютого розсаду вирощували. Помідори, огірки. Зарплати хороші були. Три гектари землі займали. Тепер вже не функціонують. Років 10 тому весною випав великий сніг, по-пояс, тут позамітало все. Теплиці прикрили, газ зупинили. А воно взяло і мороз ударив.

Не відновлювали, мабуть, смислу вже не було: газ здорожчав. Хто працював на теплицях, пішли по своїх селах. Тепер закордон всі їдуть.

Дитячий садок ой як потрібен був. Нам сказали: «Хочете, щоб швидше відкрився? Допомагайте». Встановили графік, на будівництво як підсобні робітники ходили і чоловіки, і жінки. Цеглу носили, цемент підвозили. За власним бажанням, і, можна сказати, з задоволенням, бо садочок скоріше хотіли. Мені дітей ні з ким залишити було. Моя мати рано померла, в 42 роки. Застудилася, температуру не збили, «згоріла». Я тоді вагітна ходила, а вона внучку й не побачила. В червні померла, а Надя в грудні народилася.

Як дочці рік виповнився, свекри у Низківку забрали, щоб я роботу не втратила. Тоді декрету тільки рік давали. А вже за меншим, Сашком, три роки сидіти можна було. Але помер бухгалтер, що був на моєму місці. І довелося виходити. Дітей знову до баби з дідом.


Свекруха, Лідія Михайлівна, в магазині працювала, — розрахувалася, щоб внуків забрати. Стала заготівельником на дому: шкурки з кролів, нутрій приймала, яблука їздила забирала в людей.

Ми скучали сильно. Машини не було, автобусом за 120 кілометрів їздили до дітей в гості. Раз-два на місяць. Хіба наїздишся, як без вихідних робиш. У відпустку малих забирали додому. Чоловік зимою ходив, а нам на копання картоплі брати дозволяли. Про літо і розмови не було.

Поки той дитячий садок побудували, наші діти в школу пішли. Зате внуки всі ходили.

Зараз діти коли-не-коли і пригадають: «До баби відправила нас...». А ніде було дітися.

Дочка Надя тепер головний бухгалтер в «Авангарді». Син, Олександр, з сім’єю в Києві. Там внук, Артем, 13 років.

3. Новий просторий будинок

Будинок нам цей дали від колгоспу. Спочатку в звичайну сільську хату поселили. Потім Боровик став будувати будинки і давали їх молоді. Не тільки спеціалістам, а всім: трактористам, шоферам, дояркам.

— Дали, і зразу дозволили викупляти. Правління колгоспу постановило, що за 30 відсотків вартості. Повикупляли всі. Будинок хороший: чотири кімнати, кухня, теплі туалет і ванна, маленька вітальня і коридор. В1991 роді дали, діти ще в школу ходили.

Самий перший, завдяки Боровику, в нашому селі появився газ. А вже від Свердловки вели на Понорницю, на Короп. Бо і в Коропі ще не було.

4. Село з горою


А ще в Деснянському дуже гарно. Тут починається природний заповідник. На краю села височить «Пузирева гора» або «Біла» (з покладами крейди).

— Раніше тут баржею з Новгорода-Сіверського крейду возили. Тепер баржа не пройде: Десна обміліла, бобри дерева поваляли.

Дві корови тримаємо, свині, кури, качки, індики. Раніше ще й гуси були. На Десну ганяли, старший онук ходив забирав. А менший боїться. Лисиці бувало тягали гусей уже й великими.

Влітку за Десною сіно заготовляємо, там наші луки: на пайки ділять і косять. А далі Сумська область. Влітку паром працює, на зиму прибирають. 70 корів в селі залишилося.

Вже друге літо підряд Всеукраїнське ралі там проходить, по лугу по нашому. Внуки ходили дивитися.

5. Виграла

Світлана Левенець виграла від «Вісника» останній за підписку на перше півріччя 2021, додатковий приз.

— У лотерею не везло і не вигравала ніколи нічого. Оце випадково, кілька разів квитанції посилала, тоді кидала це діло, потім знов. А всі сміються з мене. Кажу: «А раптом?». Виписувала «Вісник» завжди.

Олена Гобанова, тижневик «Вісник Ч» №2 (1809), 14 січня 2021 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: людські долі, Світлана Левенець, «Вісник Ч», Олена Гобанова

Добавить в: