Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » «Більше за все не хотіла молодшого. А він прийшов, наче тут і був»


«Більше за все не хотіла молодшого. А він прийшов, наче тут і був»

Вже тринадцять років разом і до корів, і піч топити, і у ліс по гриби. Тетяна Леоненко та Юрій Розенко зійшлися, маючи за плечима шлюби та дітей. І жодного разу про це не пошкодували.


Юрій Розенко та Тетяна Леоненко

— Я все життя у школі пропрацювала, — розповідає про себе Тетяна Миколаївна. — Навчалась у Ніжинському педінституті на філологічному факультеті.

Працювала у школі в Хотівлі. Викладала українську мову. Але більше німецьку. Бо спочатку місце було тільки з іноземної. Донці тільки рік виповнився. А директор і каже: виходь, бо місця не буде. Я німецьку ще зі школи добре знала. Закінчувала 9-10 класи у Городні.

У 2003 році сільську школу закрили, бо дітей не було. Довелось переходити у Дроздовицю. А тепер, мабуть, треба знову відкривати. Бо діточок повно. До Городні сорок учнів возять. Такі родини, що по чотири-п’ять малюків. Дитячий садочок працює.

Доробила у Дроздовиці до вислуги. Транспорт не ходив. Їздили велосипедом У будь-яку погоду. Взимку пішки ходили. Пам’ятаю, мороз, заметіль. А ми з колегою бредемо. Нас ніхто у школі і не чекав. Як прийшли, директор здивувався. Мовляв, вдома б лишились, хіба б не підмінили вас? Та у Хотівлі привчили до дисципліни. Не могли пропустити.

Десять років працювала у магазині продавцем. А як закрився, то пішла вже на домашнє господарство. Та за школою сумую і досі. Аби добиратись не важко ще б працювала.

У мене двоє дітей і двоє онуків. Зі сватом ми однокласники. Сиділи за однією партою.

Чоловік помер. І буквально одразу народився онук Руслан. Йому уже 15. Молодшій онучці вісім.

— Христина, — додає Юрій Леонідович.

— Так за неї говорите, наче за рідну.

— А вона і є рідна. Я її з пелюшок гляджу. Все літо у нас. Діда любить. Я для неї у всяких казкових персонажів перевдягаюсь. І так зустрічаю.

— Де другого чоловіка взяли?

— З лісу, — жартує про себе Юрій Леонідович. — Я родом з села Лютіж, що біля Моложави. У нас там, мо', шість жилих хат лишилось. З усіх боків — ліс. Вовки під вікнами ходять.

— Перший чоловік помер. І Юра з жінкою розійшовся. Зійшлися та й живемо. Нас жінка одна познайомила. Я про одне тільки просила, аби не молодший був. Та змовчала. А вже коли з Юрком спілкувались, запитала про вік. Виявилось, на сім років молодший. У мене й мама старша за батька була на п’ять років. Мабуть, доля така. Від неї нікуди.


— До вас багато женихались?

— Такі йшли, що ой, — махає рукою Тетяна Миколаївна. — Самі алкани. А мені хазяїн потрібен.

— Та до неї ще спробуй підійди.

— Піч топить, корови доїть, у ліс разом ходимо. Оце чоловік! — нахвалює Юрія Леонідовича жінка. — Як прийшов, наче тут і жив. Не питався, що і до чого. А одразу до роботи. Гриби закриває, іншу консервацію.

— Не боїтесь перехвалити, ще заберуть?

— Я вже нікуди не піду, інвалід. На групі. З ногами проблеми.

Сімейне захоплення — гриби.

— Тягне мене до лісу, — розповідає Тетяна Миколаївна. — Хоч і не знайду нічого. Аби у лісі побути. А чоловік ніколи з пустими руками не вернеться.

— Якщо я під грибом і народився, що ж тут дивного. Збираємо в основному для себе. Але і здаємо. І свіжі, і сушені, і консервовані. Свіжі білі гриби в залежності від розміру здавали по 100, 80, 50 та 30 гривень. Хороша ціна.

Юрій Леонідович розглядає свіжий номер «Вісника Ч». На останній сторінці про гриб-велетень на 1200 грамів.

— Знайшли, чим хвастать. Я такі ногою ціляю. Цього року їх по 30 гривень приймали.

Рецепт консервованих білих грибів від Тетяни Леоненко

Білі гриби відварюємо близько години. Промиваємо. Якщо треба, нарізаємо.

Стерилізуємо банки. На дно кладемо (на літрову банку): лавровий листочок, дві гвоздики, перець горошок, столову ложку цукру і половину столової ложки солі, 50 грамів оцту. Зверху накладаємо грибочки. Заливаємо окропом. Банки ставимо у каструлю з водою. І стерилізуємо. Літрову банку — 40 хвилин, півлітрову — 20.

Пригостила Тетяна Миколаївна і нас. Спробували у редакції. Смакота!

Марина Забіян, тижневик «Вісник Ч» №46 (1800), 12 листопада 2020 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: людські долі, Юрій Розенко, Тетяна Леоненко, «Вісник Ч», Марина Забіян

Добавить в:


ЦентрКомплект