Залишають у дворі трактори на ніч, вранці забирають і знову в поле. Двір охороняють Лорд і Наполеон-Шарик

У крайній хаті села Жадове Семенівського району приймають чорниці, по 40 гривень за кіло, лисички так само. Під парканом пристроїлися велосипед і невеликий тракторець.


Лариса Седляр

— Мало ягоди. Дрібна, — забирає у Артема Тимощенка відро чорниці Лариса Седляр. Висипає ягоду, зважує на вагах у веранді.

— За три години відро назбирав. Ліс не близько, за сім кілометрів, — кладе в кишеню чесно зароблені 300 гривень Артем, від’їжджає на велосипеді.

— Хата свекрушина, — сідає на лавку на порозі Лариса. — Я тут вже 24 роки зі своїх 41-го. Живемо з чоловіком Олександром, дочка Таня і син Владислав.

Тані 23 роки. Закінчила політех в Чернигові. Два роки замужем там же. Зараз в гості приїхали.

Роботи нема, коронавірус. Хоче знайти щось в Чернігові, що їй в селі робити?

Владиславу 19, навчається в Одеській академії зв’язку.

— Ким буде?

— По зв’язку: телефони, інтернет. Може, кабель вестиме. Куди крива виведе. Влад! Розкажи тітці, ким ти будеш? — звертається до сина, який виглянув з хати на шум.

— Може трактористом, — підтримує бесіду хлопець. — Але хотілося б связістом. Провайдерів хватає. Зараз чоловік коли бізнес відкриває, ставить свою станцію, сервер. Інтернет проводить. Отут я й треба. Роутери, телефони налаштовувати, коди писати. Інженером зв’язку, програмістом. Предметів багато вивчаємо. Щоб вступити, фізику і математику їздив у Семенівку підтягував. Здав ЗНО, в Одесі ще здавав олімпіаду, щоб отримати додаткові бали. Із 20-ти набрав 19. Вступив на бюджет. Так хотів саме туди, в Одесу, щоб направлення багатопрофільне було. На роботу потім більше можливостей і шансів влаштуватися. Цю сесію дистанційно здавав. Однієї п’ятірки на підвищену стипендію не вистачило, — шкодує Влад.


Владислав Седляр

— У крайній хаті жити страшно?

— Чого б це? Он сусіди поряд, — киває в бік паркану Лариса. — Ми ж не на відшибі. Вельми великих пригод не було.

Свині дикі, лисиці ходять. Зайці яблуньки і вишні пообгризали. Обмотуємо пльонкою або мішком, щоб не чіпали.

Допомоги з дороги багато хто просить. То машину витягти, то поламалася, «ключі дай». А в мене всякі ключі є, які тільки попросять. Вдома ж і трактори, і машини.

— Чоловіка кличете, щоб розібрався?

— У мене самої права є і на трактор, і на машину. Їжджу на чому хоч. Трактори: «Вейту» ото під двором, ще «Т-40» є. З великими поламками не допоможу, але підказати щось можу. А було й штовхала, як застрягнуть. У двір машину затягували і ночували в нас люди. Вже не пам’ятаю рік, ми свекрушине 50-річчя святкували, а тут машина застрягла. Там чоловік з жінкою і дитина. Попросилися в хату, тато наш поїхав притяг їхнє авто. Трохи відігрілися, поїхали на Семенівку. А дороги повністю заметені. Не доїхали, повернулися і в нас ночували. Щось тоді і заплатили за нічліг і допомогу.

Машини свої у нас ремонтують. Трактори знайомих часто в дворі ночують. Тут же поле, щоб не ганять туди-сюди. Тоді вранці на машині приїхав, на трактор пересів і знов у поле.

— Алкоголіки за стаканом заходять?

— Ні. Такого не воспринімаю, — сміється Лариса. — Не йдуть, бо всі знають, що я такого не люблю.

— А чоловік?

— Що чоловік? — наче не зрозуміла Лариса.

— Любить?

— Кого? Мене чи горілку? — мружить око.

— А кого більше?

— То в нього попитайте, — киває на двері, заливаючись сміхом.

На наше хіхікання виглянув чоловік, але швидко шмигонув назад, зачинивши двері. Зате вискочив кіт. Сірий британець Михалич. А з двору йому до компанії прибіг сіамський Мурчик.

— Є ще собаки, Лорд — німецька вівчарка, а Шарик дворняжка, — гладить Мурчика Лариса.

— Який Шарик? — кривиться Влад. — Наполеон. Ми з татом так назвали, а мама по-своєму. Двір добре охороняють, якби не ми тут, ви б і не зайшли.

— Ще в господарстві кури-бройлери, порося, дві корови. Молоко на Новгород-Сіверський сирзавод здаємо. По чотири гривні в людей приймаємо. Своє так само здаємо. Зарплата від прийнятого літра молока нараховується. 18 копійок за літр.

Водоплавну птицю раніше тримали, вже ні — обидва ставки повисихали. Навіть в колодязі у дворі води нема, років 15 як пересох. Розчищали, поглиблювали — два відра і знов нема. Свердловину пробили.

Олена Гобанова, тижневик «Вісник Ч» №31 (1785), 30 липня 2020 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: