Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » «Я і зараз парубок. Паспорт чистий. Може, так і помру»
Карантин

«Я і зараз парубок. Паспорт чистий. Може, так і помру»

33 роки прожили разом нині 81-річна Ганна Гребельник та 68-річний Іван Горбач з Осовця Бобровицького району. Зійшлись, коли йому було 36, а їй майже 50.


Іван Горбач


Ганна Михайлівна на той час уже була вдовою з двома дітьми. Іван Опанасович парубкував. Жодного разу доти одруженим не був.

— Та і зараз парубок, — по-козацьки випрямляється. Іван Опанасович ще й справді хоч куди. — Не розписаний. Паспорт чистий. Може, й помру парубком.

— До 50 нікого не приймала. Хоч охочі й були. Іван сватався, — киває на чоловіка. — А тоді заболіла. Все життя у магазині працювала, стоячи на ногах. От і почали здавати. Треба ж було, щоб хтось по господарству допомагав. То мусила прийняти. Поки здоровилось, то багато помощників було. А як заболіла, кудись ділись.

Живе подружжя у крайній хаті.

— Це зараз вона крайня. А колись же... Тоді у кожній хаті не менше, як п’ять душ. І дві череди корів. Тепер тільки дві корови на все село. Одна доїться, одна — ні. Ні корів, ні людей. Оце за сьогодні ви перша у хату зашли, — зітхає жінка. — Я сюди прийшла у 20 год. Із сусідніх Бригинців. Заміж забрав Андрій Гребельник.
Кіномеханіком був.


Ганна Гребельник

З чоловіком прожила 15 год. Стало йому зле. Отруївся. Мо’, горілкою. Забрали у лікарню. Та легше не ставало. І направили на Чернігів. Везла до лікарні «швидка». І дорогою потрапила в аварію. На дорогу виїздив трактор із сіном. Зіштовхнулися. «Швидка» перевернулась. Водій поламав ногу, у медсестри — струс мозку. А у чоловіка мого — перелом шийного хребця. Його забрали у лікарню в Козелець. Довезти довезли, та був не жилець. Скоро й помер.

Лишилась одна з двома дітьми. Ще й свекруху гляділа. Вона через півроку після чоловіка мого умерла. Дівчині — дев’ять год, хлопцю —13. Мені 34.

— У магазині її запримітив, — каже Іван Горбач.

— Чим же сподобалась?

— Хіба вона оце така була? Гарна.

— По селу молодиць вистачало. Аж бились за нього. А, бач, до мене прибився.

Як батьки Іванові умерли, то було йому всього шість років. Віддали в інтернат. А звідти в армію пішов. Казали: хай іде у моряки, за ним нікому і плакати. А той і махнув: у моряки, то у моряки.

— Моряк — видний хлопець. Чого ж не женився?

— Як приїхав, то видний був. А потім пішов на ферму, бички порав. Там компанія. Випивали.

Зараз вже заспокоївся. Був депутатом чотирьох скликань, дванадцять років. Добрий чоловік. Він такий, що на все погоджується. Усій вулиці пообкошує. Коняка є, то і картоплю позбирає. Безвідмовний.

Марина Забіян, тижневик «Вісник Ч» №5 (1759), 30 січня 2020 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: хата скраю, Іван Горбач, людські долі, Ганна Гребельник, Бобровицький район, «Вісник Ч», Марина Забіян

Добавить в:


ЦентрКомплект