Заробляють у корівнику

В Остапівці Варвинського району в корівнику ТОВ «Прогрес» пораються молодесенькі брат і сестра. 22-річна Віта за доїльним апаратом уже шостий рік, 21-річний Олексій Чеверда — п’ятий. У Віти — 59 корів. У Олексія — 50. Молоко до цистерни холодильника носять відрами. Поки два відра відніс — на черзі наступні. І добре, якщо корова за цей час не скинула із себе апарат. На наступний рік господарі їм обіцяють: поставлять молокопровід — отоді відра тягати вже буде не треба, молоко по трубі під напором само тектиме в молочний цех для зберігання. Це так званий безконтактний спосіб доїння корів (без контакту з повітрям і людьми).


Олексій та Віта Чеверди: «Отак у светрах і штанах і доїмо»

З о пів на п'яту ранку вже біля худоби

Брат і сестра з багатодітної родини (усього їх у батьків десятеро, восьмеро хлопців і двоє дівчат). Мама Віти і Олексія, Галина Миколаївна, довго працювала теж дояркою. Уже покійний батько, Олександр Іванович, скотником та охоронником. Дев’ятеро дітей багатодітної родини в Остапівці. Усі — в сільському господарстві. Хто за кермом, хто на фермі. Найменший ще вчиться. Тільки старша сестра вийшла заміж у Варву. Живуть молоді дояри у батьківській хаті. Разом з мамою та ще чотирма братами. Дехто з братів розселився по Остапівці.

Брат і сестра зустрічають мене біля ферми. Привітні, але дуже скромні. Ведуть у корівник. У загонах — вгодовані корівки. Віта і Олексій називають їх по іменах: Зорка, Мімоза, Зозуля. Гладять.

— Корівки як сонце, — супроводжує фермою завідувач остапівським сектором підприємств 58-річний Богдан Бордун.

— У корівнику тепло, — знімає синю куртку сестра. Залишається у рожевому светрику. — Корів дою у светрі, штанях, хустці (інколи шапці).

Чеверди говорять, що на фермі вони з дитинства. їхня мати ще застала часи, коли вручну доїли. Тепер — апаратами, легше. Діти матері завжди допомагали.

— Прокидаємось о четвертій 15. О пів на п’яту вже тут, — розказують про свій день. — Доїмо до 8.30-9.00. Увечері — такий же розпорядок, тільки закінчуємо на півгодинки раніше.

— А погулять?

— Після роботи гуляємо.

— Після зарплати, — уточнює Богдан Миколайович.

— Зараз модно в кафе ходити. Зарплата дозволяє і на таксі у Варву з’їздить, по 20 тисяч гривень на місяць отримують (Чеверди ствердно кивають головами).

— Так назавтра ж рано на роботу вставать!


— Додому — перевдягнися — і на ферму. Поспати вдень можна, до наступної дойки. Чотири дні робимо, п’ятий вихідний. Для цього є підмінна. Якщо хтось захворів — інші працюють без вихідних.

— Як вирішили: піду в дояри?

— Не випадково. Ми цю роботу з дитинства знаємо. Ще й дома раніше двох корів тримали. Мама на фермі, а ми домашніх доїли, років з восьми, певно.

— У ваші обов’язки за 20 тисяч гривень входить тільки доїти худобу, чи й годувати, поїти?

— Корм по годівницях розвозить трактор, — хваляться. — Вода в поїлки надходить по трубах.

— Зараз молодь активно їздить на заробітки за кордон.

— Не знаємо, як там, не були, — знизує плечима Олексій.

— Нам і тут непогано, — відмахується Віта. — Ми привикли. Платять добре, будемо тут. А далі — побачимо.

Навчатися брат із сестрою пробували. Але полишили те діло.

— Я після школи поступила в Ладан (Прилуцький район) на кухаря-кондитера, — пригадує події шестирічної давності Віта. — Два місяці провчилася і більше не поїхала. У Ладані жила на квартирі. Додому приїжджала на вихідний. А один раз як приїхала, так і лишилася. Дуже хотілося додому, до братів-сестри, мами. Хоча люблю їсти готувати, тому й пішла на кухаря.

— Чим смачненьким балуєте велику родину?

— Усе, що приготує, те і їмо, — усміхається Олексій.

— У нас велика родина, з дитинства харчами не перебираємо, бо не було чим перебирать. Так і досі, — пояснює сестра.

— Я вступив в Березоворудський технікум (Полтавщина). Хотів стати зоотехніком, — ділиться Олексій. — Три місяці провчився. Пішов на канікули — і лишився в Остапівні, приєднався до сестри на фермі. Мама якраз ішла на пенсію, став на її групу корів. Зрозумів, навчання — не моє. Можна гроші уже заробляти, а не за книжками сидіти.

— Молодий чоловік і корови... Може б, на трактор?

— Ой, — активно махає долонями парубок. — Кермо — то не моє.

Зараз Чеверди корів удома не тримають. Кажуть, молоко не люблять і не п’ють. Зате обробляють три городи. Разом — 45 соток.


— Заробляєте нормально. Чи витрачали гроші на відпочинок — на ту ж поїздку на море?

— На море треба бажання. У нас поки його нема, — зніяковіло.

— А в Києві були?

— Були, — невпевнено каже Віта.

— Діти скромні, не розбалувані, — говорить Богдан Бордун. — Взули один чобіт зелений, один червоний — і вперед. Одне тільки — не вміють грошима розпоряджатися. Не навчені. Отримали зарплату, купили два відра пельменів, кілометр ковбаси. Добре, що не спирт баклажками. Жодного з десятьох у п’янці не помічав. До кінця місяця зарплати не хватає, ідуть, просять дати наперед.

«Агрохолдинги гризли, та не вигризли»


Павло Сліпченко і Богдан Бордун біля загородки з баранами і овечками

ТОВ «Прогрес» і «Гнідинці-Агро» — підприємства у Остапівці та Гнідинцях, які належать партнерам-варвинцям Павлу Сліпченку та Миколі Бойку. Павло Іванович — директор обох підприємств, Микола Іванович — гендиректор. Вирощують пшеницю, кукурудзу, ріпак, соняшник, сою. Тримають корів, баранів-овечок, свиней, навіть коней.

— Як вас не підім’яли під себе Веревський, Дмитренко, Тігіпко та інші?

— Усякого було. Гризли, та не вигризли. Були перепльоти. Вистояли. Без великих інвестицій, усе на своїх грошах.

— І без великих покровителів у Києві?

— Без.

— Кажуть, тваринництво збиткове. Щоб воно окупилось, треба років 20.

— Так, надприбутків нема. Але дохід маємо. Цього року на кукурудзу нема ціни. Вийшли практично на нуль. При тому, що урожайність — під 90 центнерів. 50-60 центнерів покриває тільки затратну частину. На зернові практично на всі низька ціна. Соняшник досі зберігаємо на складах. Зазвичай під кінець року росте долар. Чекали 27-28 гривень. А цього року — ще ні. І не факт, що піде вгору. От зараз нас більше рятує молоко — здаємо по 10 гривень за літр Пирятинському заводу у Полтавську область. Молоко йде вищим гатунком. Хоч і не маємо молочного залу. Плануємо на наступний рік у Гнідинцях облаштувати молокопровід. Цього вимагає закупівельник. Хочеш хорошу ціну на продукт — маєш вкладатися.

Продаж землі: за чи проти?


— Ще два роки тому я був полум’яним противником скасування мораторію на продаж землі. Сьогодні — за, — категоричний Павло Сліпченко. — Вирішити земельне питання раз і назавжди. Земля має бути товаром і мати господаря. Але ж насправді, практично, земля вже продана. Оцими хитрими договорами емфітевзису (договір оренди на 50 років, за яким орендар фактично має право продавати землю іншим). Чим більше триватиме мораторій, тим більша вірогідність, що ринок землі відкриють, а продавати вже нема чого. То хай хоч люди зароблять на своїх паях. Хоча великої охоти у місцевих продавати свої паї я не бачу.

Цифри


П’ять тисяч гектарів — землі ТОВ «Прогрес» і «Гнідинці-Агро».

140 центнерів з гектара
— рекордний урожай кукурудзи зібрали на підприємствах у минулому році (середня урожайність на Чернігівщині — 80 центнерів).

Чистий прибуток по підприємствах за минулий рік — 119,8 мільйона гривень.

Працівників — 60.

464 тисячі гривень — річна зарплата комбайнера.

Середній вік робітників — до 40 років.

Півтори тисячі голів ВРХ: 550 корів, решта — молодняк.

500 голів свиней.

10-тонний молоковоз возить молоко в Пирятин раз на день (по прямій — під 40 кілометрів).

40 літрів шурпи (густий суп країн Азії з обсмажених продуктів) з баранини зварили на День працівника сільського господарства.

700 тисяч гривень роздали преміальних до Дня працівника сільського господарства робітникам цього року.

200 кілометрів — така відстань від господарства до Чернігова, Києва і Сум.

Троє чоловіків—служба охорони підприємств, колишні співробітники поліції, котрі контролюють, щоб не було крадіжок. У допомогу їм — відеокамери.

Вікторія Товстоног, тижневик «Вісник Ч» №50 (1752), 12 грудня 2019 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: ТОВ «Прогрес», Череди, корівник, Остапівка, Варвинський район, Павло Сліпченко, Богдан Бордун, «Вісник Ч», Вікторія Товстоног

Добавить в:


ЦентрКомплект