«Не так мамі жениха, як собі папіка». Дівчата шукають

— Сідайте, бо в хаті дівчат багато. Та й я незаміжня, — запрошує до хати 36-річна Олена Бевзюк. Лена — місцева поштарка та багатодітна мама. У неї четверо дівчат та п’ятий хлопчик. Двічі була заміжня. Та у чоловіках розчарувалась. Проте доньки не вгавають і підшукують мамі кавалера. Сама ж Лена каже, що її щастя — у дітях.

— Вони не так мамі жениха шукають, як собі папіка, — киває на дівчат.


Олена Бевзюк з трьома молодшими дітьми-школярами (зліва направо) Юліанною, Віталіною та Данилом

Старшій доньці Маріанні 17. Вчиться у чернігівському училищі. Дівчину Лена назвала не на честь мексиканського серіалу «Багаті теж плачуть», хоч його у дівоцтві й дивилась. Так звали її подругу дитинства.

Друга — Рада. Їй 15. Вчиться у Сосницькому технікумі.

— Це ім’я вже чоловік придумав.

Перший чоловік Олени Олександр Салівон живе у Конятині Сосницького району.

— І там теж п’ятеро дітей, — уточнює жінка.

Далі — школярки Юліанна та Віталіна. Троє старших — Салівони. А от Віталіні Олена дала своє дівоче прізвище Глухенька.

П’ятому, Дані, — вісім. Він, як і Олена, — Бевзюк.

— Віктор, — згадує про другого чоловіка, — зараз десь у Чернігові. Спілкуємось мало.

— Якого мамі треба жениха? — звертаюсь до двох молодших дівчат, бо старші якраз на навчанні.

— Роботящого, — починає перераховувати Юліанна.

— Красивого, — продовжує Віталіна. — Високого, з блакитними очима.

Дівчата показують на телефоні фотографію закордонної зірки.

— До нас у школу схожий поліцейський приїздив.

— Та він надто молодий для мене, — відмахується Лена.

— Зате красивий.

— Багатий треба?

— Можна посередниці, — розмірковує Віталіна.

— А взагалі-то мені й так добре, — дочищає картоплю у чавунець Олена. — Ніхто нерви не тріпає. Не треба чекати й думати, який прийде: тверезий чи п’яний, в якому настрої. Ніхто не кричатиме, чи наготовано. Самій — красота. З чоловіками якось не дуже щастило. Мабуть, не на тих дивилась. Задовбало все самій робити. Тому й пішла від другого чоловіка.

У селі зараз самотніх нормальних не лишилось. Вибирати немає з кого. Це хіба хто приїде.

— Собі женихів не шукаєте? — звертаюсь до дівчат.

— У мене вже є. В Італії, — хвастає Юліанна. — Я туди у сім’ю їжджу.

— Як зважились на п’ятьох? — запитую в жінки.

— У мене й у мами п’ятеро. Тільки там четверо хлопців і дівчина. Я найстарша. Все собі сестричку хотіла, а вони (про батьків) — халтурщики, — сміється.

— Мама допомагала?

— Хіба з Маріанною. Могла у баби пожити. А решта всі домашні виросли. Від мами нікуди. Тож я одне в коляску, друге — долі. А сама — хазяйство порати.

— Не шкодуєте? З одним, може, легше було б.

— Без них не уявляю життя. Мама все свариться, що треба достатки, щоб усім лад дати. Та я не згодна. Головне, щоб нормальними людьми виросли. А достатки будуть.

Марина Забіян, тижневик «Вісник Ч» №49 (1751), 5 грудня 2019 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: