«Афганська війна не була ані виграна, ні програна»

Юрій Русанов

У переддень 2 серпня – радянського свята повітряно-десантних військ – варто згадати тих, для кого ця дата є важливою і сьогодні - «афганців». Чому досі ми не знаємо всієї правди про Афганську війну? Як сьогодні склалася доля її чернігівських ветеранів? На ці та інші питання дає відповідь Юрій Русанов – кандидат історичних наук, доцент ЧДПУ імені Тараса Шевченка.
Саме Юрій Русанов у 1984 – 1985 рр. воював на території Афганістану у складі 682-го мотострілкового полку 40-ї армії СРСР.

Правда війни

«Зараз мало хто знає, що ж насправді відбувалося тоді в Афганістані – розповідає історик, – сучасні терміни «радянська окупація» чи «агресія» неправильні. Зараз все спрощується, зводиться до воєнних дій радянської армії з бандами моджахедів».
Одним з головних завдань було будівництво цивільних об’єктів, налагодження мирного життя у країні, перекриття каналів торгівлі наркотиками. Звичайно, що для цього необхідно було не дати лідерам душманських бандформувань творити безчинства у своїх «феодальних» володіннях. Звідси й численні жертви серед радянських військовослужбовців. «Кожному казали, що він має захищати південні рубежі Батьківщини – американці вже готувалися самі увійти в Афганістан, і якби ми їх на випередили, то мали б великі проблеми – ворожі радарні установки безперешкодно б зондували ядерний щит СРСР», – пояснює Юрій Анатолійович. Тепер же, за його словами, війська США самі захопили цю країну, де поводять себе нахабно й цинічно, вбиваючи мирних жителів.
«Війна не була ані виграна, ані програна, – впевнений Юрій Русанов, – ми виконували і виконали свій військовий обов’язок. Хоча правильніше було б, мабуть, не вводити до Афганістану війська, а постачати його уряду озброєння – хай би сам вирішував свої проблеми.»

«…А перетворились на білих журавлів»

Книгу з такою назвою Юрій Русанов та письменниця й журналістка, учасниця Великої Вітчизняної війни Лариса Махіна видають уже втретє. «Документальна повість-реквієм», як охрестили її автори, присвячена пам’яті учасників бойових дій в Афганістані.
«… А перетворились на білих журавлів» – це слова з пісні, яка традиційно звучала під час похорон «афганців». Звучала вона і у далекому 1984 році, коли «чорний тюльпан» з тілом 18-річного Олега Шаповала, бойового побратима нашого героя, прибув до Чернігова. Відкрито ховати загиблих тоді не дозволялося, але з ініціативи учнів та вчителів школи № 27, у якій навчався юнак, десятки людей вийшли на «живий коридор»…
30 квітня 1984 р. у нерівному бою разом з Олегом загинуло ще 86 військовослужбовців. Їхні імена зазначені у книзі поряд з іменами 115 чернігівців, які не повернулися до рідних осель.

Завжди готові допомогти

«Афганці» Чернігова – неначе велика сім’я. Збираючись щороку 9 травня, 2 серпня й 15 лютого (дня виводу радянського контингенту з Афганістану), вони згадують про події давнини, про полеглих товаришів. Але цим їхнє спілкування не обмежується. Існує ще й постійна взаємопідтримка у бурхливому вирі життя, допомога сім’ям загиблих та малозабезпеченим ветеранам.
«Хотілося б, щоб така діяльність була більш організованою, але для цього необхідна підтримка з боку держави. Наприклад, у США для учасників В’єтнамської війни давно затверджені спеціальні соціальні програми; особливо потужною є допомога уряду тим, хто займається власним бізнесом», – розповідає Юрій Русанов. Показовим у цьому випадку є ставлення чернігівських можновладців до питання перейменування вулиці 50 років СРСР на вулицю імені Олега Шаповала. Тут знаходиться його рідна школа, звідки він відправився у пекло війни та загинув, прикриваючи своїх солдатів. На засіданні комісії щодо впорядкування перейменування вулиць у червні 2007 року Юрій Анатолійович зачитував звернення однополчан Олега (серед них, наприклад, мера Севастополя Сергія Куніцина) з таким проханням, але марно. «Я готовий дати кожному депутату свою книгу – аби вони дізналися про коротке, але сповнене людяності й альтруїзму життя мого друга. Мета моїх однополчан – домогтися від міськради питання про перейменування вулиці на його честь!», – наголошує Юрій Русанов.

Хай би краще комсомол

Чому у тій війні один залишився живий, а другий – загинув? Чому ті молоді хлопці, для котрих у радянській дійсності не було місця для слова Божого, після війни нерідко йшли у священики? Ці та інші питання спонукали нашого героя стати віруючою людиною, чуйною до чужих проблем. Дивлячись на сучасну молодь, Юрій Русанов наголошує на необхідності дати їй шанс на самореалізацію, а цього можна досягти в межах певної організації за зразком хоча б того ж радянського комсомолу. Саме у подібному форматі, переконаний він, слід виховувати нове покоління, яке живе за законами «вулиці» та Інтернет-простору. «Нам необхідно повернутися до давніх духовних традицій нашого народу, які дали могутній поштовх розквіту Київської Русі, Козацької республіки, – додає Юрій Русанов, – і краще нам не знати, що таке війна. Війни не потрібні людству, бо їхні жертви ніколи не виправдані. Сумно, що українська влада досі не дала визначення бодай тим же подіям у Афганістані. Її позиція у цьому питанні лише посилює байдуже ставлення сучасників до почуття патріотизму…»

Віталій Назаренко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: