чернигов-авто
чернигов-авто
чернигов-авто
чернигов-авто
чернигов-авто
чернигов-авто
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » «Узяв мовчки за руки, так я у нього і лишилася»



«Узяв мовчки за руки, так я у нього і лишилася»

Анатолій Олексійович — на лікарняному ліжку. Після урологічної операції у Прилуцькій центральній районній лікарні. Оперував завідувач урологічного відділення Олег Прищепа. Випадок складний, але звернулися вчасно.


Щастя у житті залежить від того, хто з тобою поруч. Анатолій Ролик з дружиною Валентиною у палаті урологічного відділення Прилуцької міської лікарні

— Підтримує мене і вдень, і вночі, — дякує Анатолій Ролик дружині.

Була з ним до операції. Після — зустріла. Кожну вільну хвилину — з коханим.

Різниця у віці прилуцького подружжя — 20 років.

— Майже як у Трампа, — заздрять сусіди по палаті.

Дружина американського президента 73-річного Дональда Трампа Меланія молодша за нього на 24 роки.

— Як познайомилися?


— Випадково, — усміхається прилучанка. — Треба було десь жити. А взагалі-то по оголошенню в газеті. Приїхала у Прилуки з Києва, з роботи. В охороні працювала. Стою на зупинці з такою сумкою картатою великою. Узяв мовчки за руки, так я у нього і лишилася. «Куди ти мене ведеш?» «Додому».

Я німка. Дівоче прізвище Вайбергер.

Від першого чоловіка троє дочок, замужем усі. Є п’ятеро онуків, їсти навіть нічого не хочеться, як ти сам. До дітей поїхав і приїхав. Діти до тебе приїхали і поїхали. Треба починати нове життя.

Анатолій Олексійович Ролик — прилучанин з батьків-дідів. Усе життя працював шофером. Дружина померла. Є син. Прочитав моє оголошення. Два тижні дзвонив у Київ на охорону. Коли уперше подзвонив, видалося, що інший вік сказав. Але потім я про різницю і думати забула.

Любимо одне одного. Він хоче, щоб я була поруч завжди. Працюю на фабриці на прохідній. Трошки мене нема, уже дзвонить: «Тебе не вистачає. Вже скучив за тобою».

Усе буде добре, сподіємося. Любить треба не тільки за те, що... ви розумієте. Любити треба людину, яка вона є.

Як він будує стосунки, — теплішає голос Валентини. — Завжди чекав з роботи. І водичку для ніг нагріє, і їсти поставить. Як він ходив на роботу, я його завжди ждала, їсточки готувала.

Не лаємося.

На море їздили. У 2010-2011 роках у Толі мотоцикл був красивий. Їздили за 700 кілометрів. У Залізний Порт Херсонської області. Потім купили другий мотоцикл. Знову поїхали на море. Він за кермом, я пасажиркою. Вуха мої ззаду. Мчить мотоцикл, спиця відпала. Кажу: «Толю, зупинися». 100 кілометрів проїхали, треба передихнути. Зупинилися біля магазинчика, поїли морозива, далі рушили. Що з собою брали? Пляшку води, морозиво. Сало, помідори. І все. Гроші є — зупинилися, перекусили. Він не думав, що я так відразу можу погодитися на таку поїздку. Уранці встає і каже: «Їдьмо на море». Мовчки збираюся, сідаємо і їдемо.

— Дехто вважає, що після 50-60 закінчується життя.

— Тільки починається, — говорить Анатолій Олексійович. — Залежить не від віку, а від того, як ти живеш, з ким спілкуєшся, хто з тобою поруч.

Тамара Кравченко, тижневик «Вісник Ч» №32 (1734), 8 серпня 2019 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Анатолій Ролик, любовна історія, людські долі, «Вісник Ч», Тамара Кравченко

Добавить в:
Армения



ЦентрКомплект