З милим рай і у… хліві

59-річний В’ячеслав Діденко та 36-річна Світлана Коваленко у селі Смолин Чернігівського району живуть у хліві..Сплять на матрацах, застелених лахміттям. їжу готують на імпровізованій пічці, зробленій зі старої бочки. І нещасними себе не вважають.



В’ячеслав та Світлана

— Треба шанувати один одного і дослухатися, що каже твоя половинка, тоді і житиметься. А як кожен своє «я» показуватиме, хай хоч у їх і палац є — розбіжаться, — каже В’ячеслав Діденко. — Ми ось вже десять років разом зі Свєтою.

— Мені гріх на чоловіка нарікати. Жаліє, любить, не б’є, не те що попередні. Я сама з Володькової Дівиці Носівського району. Є дві доньки: Лена — 2005 року народження та Каріна — 2010. Зараз вони в інтернаті в Ніжині. Я не позбавлена батьківських прав. Просто так склалося. Мама моя їх туди віддала. Я рідко їх навідую. Як є гроші, посилки шлю. Батько однієї нині живе в Київській області, в нього інша родина. Другої — вже покійник. Шукав мене, а знайшли його у лісі біля села Козероги Чернігівського району, застреленого. Що сталося, і досі не відомо. Я ж, перед тим як опинилась у Смолині, лежала у лікарні з Яною, донькою Валери, Славкового брата. Вона попросила: «Будьте моєю мамою». Рідна померла. І звела зі своїм батьком. Натри місяці нам вистачило спільного життя. І бив, і душив, чого тільки не робив, як і попередні мої мужчини.

Славик мене пожалів, забрав. Він був удівцем. Оселились у В’ячеслава. У нього двоє синів: Саша 1986 року народження і Вітя — 1990, і донька Люда, старша за мене на рік. Працює санітаркою в обласній лікарні. Вона мене не злюбила, — розповідає Світлана.

— Свєто, може, за те, що ви випиваєте і чоловіку наливаєте?

— Не знаю. З ранньої весни прийшли сюди. Живемо у хліві поки що. Хата чоловікова тут же, у дворі, тільки дуже стара. Потрібно дах ремонтувати, всередині порядок наводити. Я ось картоплю у дворі посадила, аби була на зиму. Нині ходжу по людях, заробляю гроші, бо з однієї пенсії чоловіка на ремонт не збереш. Два дні посапала на городі — і є 350 гривень. О четвертій ранку встаю і йду працюю. Як тільки сонце починає припікати — кінець роботи. Мужа на підробітки не пускаю. У нього ноги болять.

— Угу, — підтверджує слова жінки В’ячеслав. Обоє лежать під деревом у дворі на матраці і мовчки слухають музику з радіоприймача, що стоїть поряд

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №27 (1729), 4 липня 2019 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: людські долі, В’ячеслав Діденко, село Смолин, Світлана Коваленко, «Вісник Ч», Валентина Остерська

Добавить в:
Армения



ЦентрКомплект