Свині кучеряві і кури, що несуть 320 яєць на рік

На околиці селища Радуль Ріпкинського району — дворище родини Саннікових. Там хрюкає, мукає, кукурікає, гелгоче усяка живність.



40-річному киянину Олександру Саннікову захотілося екологічно чистих продуктів для великої родини. І він став втілювати задумане на батьківському дворищі.

— Взяли ще два гектари землі поряд, є де розвернутися, — каже 60-річна Любов Саннікова, мати Олександра. Саме її застала на хазяйстві. — Зараз у нас до сорока свиней різних порід. І в’єтнамські, і домашні, схрещені з дикими, і мангалиці (це такі кучеряві пацьки. — Авт.). Останні не вибагливі в утриманні, через це син їх і обрав. По-перше, травоїдні, їм йде і буряк, і сіно, і картопля сира, не треба її варити, ні дрова, ні час на це не витрачати. По-друге, завдяки щільній кучерявій щетині (схожій на овече руно) вони стійко переносять морози. Цьогоріч було до мінус двадцяти. І перезимували, — киває на кошару, де у грязюці брьохається свинота, і на сарайчик з шалівок. — А сало в них — як масло, товщиною з чоловічу долоню, якщо її руба поставити. За рік годівлі тварина виростає до 150 кілограм. Це беконна порода.

— Любове Володимирівно, м’ясо люблять усі, а куди ж ви стільки сала діваєте?

— Родина велика, роздаємо.

Захотів син тримати мускусних качок. Завів. їх великий плюс в тому, що можуть обходитися без водойми. М’ясо таких качок не жирне і соковите. Зацікавився кроликами-фландрами. Це так звані кролі-велетні. Вони виростають до 10 кілограмів. Правда, нині у нас лишилася лише кроличка на розплід. Інших на зиі^у вирізали.

Тримаємо курей фоксі чік. Ззовні звичайні руді курочки. Зате кожна несе на рік по 320 яєць. Вони не вибагливі до кормів. їдять зерно, доки були кабачки, давали. Торік ще й бройлерів тримали. 6 індички.

Влітку під’їхала машина до двору. Виходжу — ой, мамо рідна, син телятко привіз. Такий задоволений, купив десь чистокровного бичка породи голштин. Вони чорно-рябі. Потім довго шукав і роздобув теличку. Ростимо.

— Одне діло насипати зерна курям, кинути свиням сіна, буряків. А корову ж пасти і доїти треба.

— І я про те. Я ж народилася, виросла і прожила до пенсії у місті. Спитала Сашу: «Хто доїтиме?» «Апарат куплю, — відповів. — Буду вчитися», — сміється жінка. — Планів у сина чимало. Той рік посадили у дворі сад, яблуні, груші, усе сортове.

— Аби прогодувати стільки живності, треба ж кормів навирощувати.

— Дещо садимо, дещо купуємо.

На околиці Радуля тихо, спокійно, дихається легко. Життя без суєти. Якби ще дорогу на нашій вулиці зробили, а то грунтовка, машинам незручно під’їздити. А як дощ пройде чи сніг розтане, місиво з грязюки, — додає жінка.

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №14 (1716), 4 квітня 2019 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: