школа Оптима
школа Оптима
школа Оптима
школа Оптима
школа Оптима
школа Оптима
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Людям о людях » По заробітках: Білорусь, Москва, Чехія

KIA

По заробітках: Білорусь, Москва, Чехія

Селище Добрянка Ріпкинського району — неподалік траси Чернігів - Нові Яриловичі. До сусідів-білорусів рукою подати. В Добрянці кажуть: майже всі чоловіки ще до війни їздили в Білорусь на заробітки. Отримували хороші гроші. Та останнім часом почали переходити на Польщу, Чехію.

55-річний Олег Короткий поки вдома, наводить порядки в гаражі, що біля будинку. За професією зварювальник. Чекає, коли в посольстві відкриють візу на Чехію.

— А чому тільки ми? — дивується чоловік. — Зараз вся Україна так живе, не тільки я і Добрянка.

— Чому не Білорусь?

— Бо там зараз робити нічого, — запевняє. — А раніше ми взагалі там умудрялись працювати офіційно. У Жлобині відкривався новий об’єкт. Білоруський металургійний завод. Італійці будували цех металопрокату. Громадний такий, як моїх 20 будинків, — показує на двоповерховий багатоквартирний будинок на два під’їзди. — Працювали там всі наші: ріпкинці, добрянців чоловік десять було. На підприємстві «БелХимЗащита», — заводить до гаража, показує куртку з логотипними написами. — Ще лишилася спецівка з тих часів. Видавали шкіряне взуття, подарунки на Новий рік. І банківську карту, на яку перераховували офіційну зарплату. Жили в приватному секторі, завод винаймав квартиру. Добротну, з паркетом, з пральними машинками, душовими — все як годиться. За два тижні платили по 800 доларів. Я, як бригадир, отримував тисячу.

Але то було не довго. Чому, не знаю. Це ж у нас кажуть, що у них все добре. Можливо, але дуже дорого. Як тільки добудували цех, роботи не стало. Хто в Туркменію поїхав, хто ще куди. Я вліз у бригаду, працював у Мінську. Приводили будинки до ладу, робили фасад Але там поступово переставали платити. І люди почали відмовлятися.

Чотири роки відсидів у Москві. Хочеш не хочеш — сім'ю годувати якось треба. Працювали в Домодедово Московської області, у генеральському поселенні. Круті будинки зводили, по 800-1000 квадратів. Працював зварювальником. По-первах було нормально. До тисячі доларів заробити можна було. Зарплату отримували в рублях. Але і там те саме. Долар піднявся. Спочатку був по 30 рублів, потім по 60, 70. На долари виходило 400-500. Покинув усе і переїхав у Чехію.

Уперше побув там у вересні минулого року. У самому центрі Праги жив. У листопаді повернувся. Воду викачували. В Києві, в агентстві, яке займається влаштуванням, мене обдурили. Заплатив за все приблизно 18 тисяч гривень. Хоча зараз вже знаю, що віза 160 доларів коштує, в посольстві плачу 35 євро і страхування. У 300 можна вкластися. А тоді приїхав на вокзал. Мене ніхто не зустрів. Сам поміняв гроші, купив сім-карту. Сів на метро, знайшов хостел. Переночував, через добу по телефону добився до тієї нехорошої дівчинки з агентства. Зустрівся з роботодавцем, питаю, які зварювальні роботи треба виконувати. А він: вперше чую про це. Треба інше робити. Коротше, послав я їх всіх і пішов. Був у мене телефон, якраз на вокзалі обмінялися контактами ще з одним українцем, якого так само кинули. Зідзвонилися. І пішов працювати до Міши Чопіка із Закарпаття. 30 років уже там живе з сім’єю. Ось такий гіркий досвід. Але це не через чехів, а наші так себе ведуть. Через два тижні знову їду. Чекаю візу.

— Чому не Польща?

— У Польщі, скажу, 500 чистими отримати можна. Більше не вийде. Поляки мало годин пишуть. А якщо і пишуть, то ставлять такий план, що нереально виконати.

Чехи самі на будівництві працювати на хочуть. У них Україна і сидить. До нас ставляться добре. Більшість знає українську. Розмовляють. Там все механізовано. Тисячу доларів на місяць платять. У мене є знайомий. В Голландії, в Амстердамі, працює теж по будівництву. По зарплаті у нього більше доларів виходить. По годинах у мене 314 годин робочих, а у нього 210. Але я платив за квартиру 190 доларів. А він — 350 євро. Продукти дорожчі. Привозив додому менше мене. Теж збирається до Чехії.

Добратися, туди теж вже не проблема. Іду до Чернігова, тоді на Київ. А там вже прямий автобус Київ Прага. їздить тричі на тиждень.

Юлія Семенець, тижневик «Вісник Ч» №10 (1712), 7 березня 2019 року

Теги: Олег Короткий, заробітки, «Вісник Ч», Юлія Семенець

Добавить в:
Армения



ЦентрКомплект