школа Оптима
школа Оптима
школа Оптима
школа Оптима
школа Оптима
школа Оптима



Три холостяки

1. «Розлучився, переїхав з міста у глуш, працюю дояром»


Олександр Матьола

37-річний Олександр Матьола розлучився з дружиною і переїхав з Кривого Рогу у Вербівку Ріпкинського району. Завів дві корови, собаку Міранду. Міцний, високий чолов’яга.

— Молочка свіженького домашнього не хочете? — виходить з двору. — Три місяці вже тут живу. Є двоє діток, дочці вже 17, сину — 10. Вони залишилися з мамою у Кривому Розі. Ми спілкуємося, в добрих стосунках. У мене позаду армія, строкова служба у Нацгвардії, служба у міліції. Працював начальником опорного пункту. Молодший офіцер міліції. Сам звільнився. До 2011 року йшов по формі на чергуванні, тебе всі боялися. Неповнолітні у парку спиртне пили, нас бачили — по парку розбігалися. А тепер всіх на...р посилають. Набридло місто. Там люди злі. Все покинув і переїхав.

— А у Вербівці добріші?


— Тут також є деякі не дуже. — сміється. — У ліс пішов, розвіявся. Дитинство моє пов’язане з фермерством. Родом я із Запоріжжя. Батьки отримали квартиру у Кривому Розі, працювали на заводі. Дідусь з бабусею з Рубанівки Херсонської області. Мати переїхала на батьківщину. У нас Там була своя ферма: 40 свиней, гуси, індики. Я з десяти років з лопатою ходив. Тримати птицю — важкий труд. Тут заводити не хочу. Працюю дояром, — сміється. — Купив вже дві корови. Молоко вожу на базар в Добрянку, сусіднє село. У мене і апарат вже є, і мотоцикл. В планах завести в’єтнамських свиней.

— Чому це село вибрали?

— Спочатку поїхав у Новгород-Сіверський. Там не сподобалося. За оголошенням знайшов будинок. Коштують вони тут взагалі фігню. За свій трохи переплатив, бо не знав ринкової ціни. А сусідню хату можна за п’ять тисяч гривень купити. Оформлення будинку — це буде остання крапка мого переїзду.

— Дівчата хороші є?

— Бог дасть. Бо коли шукаєш, нормальні не попадаються. З колишньою дружиною зідзвонювався, хоче в гості приїхати, подивитися, як обжився. І мама. Але не може. Бо сестра виїхала в Штати, лишила на няньки собак: лабрадора і французького бульдога.

2. «Без молодиці чоловік бути не може, але осі не постійні»


Андрій Шупило

— І я холостякую, — сміється 43-річний Андрій Шупило, підкурюючи цигарку. Прийшов допомогти Олександру. — Теж з дружиною розлучився. Два роки, як перебрався сюди із Городні. Тут жила моя мати. Паралізувало. Треба ж було доглядати. А жінка переїжджати не схотіла. Лишив їй квартиру в Городні. Розрахувався з роботи. Трудився будівельником. І я з жінкою спілкуюся, залишилися у дружніх стосунках. Але у неї своє життя, у мене своє. Зовсім без молодиці чоловік бути не може. Але вони тут всі не постійні.

Якщо бажання є, то і робота є. На пилораму, у лісництво можна піти. Гриби,- ягоди влітку. В Білорусь до війни все село їздило на заробітки. Але зараз там робити нічого. Зарплата стала значно меншою.

— І я два роки там пробув, — підхоплює Олександр. — Там все, як у Радянському Союзі. Колгоспи. Працював трактористом у Столбцах, Мінська область. Місяць випробувального терміну. Дають розвалений трактор. Капот в одному кутку, мотор — в іншому. Якщо зібрав, пофарбував — о! Бачать, що людина може і хоче працювати. Беруть на постоянку. Дають нову техніку, житло. Ліжко, каструлі, тарілки, ложки. Якщо ти не з Донецька-Луганська, бандерівцям,-обзивають. У сезон на комбайні по 15-16 тисяч гривень заробити можна було. Це коли у них ще мільйони крутилися. Не в сезон працював на погрузчику, розвозив корм худобі. 3500-4000 платили. Не знаю, як зараз, але три-чотири роки тому було таке: треба м’ясо чи ковбаса прийшов у колгоспну їдальню, виписав за смішною ціною.

3. «Моя запила»


Сергій Семіряга

— Зі своєю жінкою розлучився, бо пити почала, — виходить до колодязя із двору навпроти 49-річний Сергій Семіряга. — Їздив на Білорусь років п’ять. Працювали на будівництві. Вахтовий метод. Чоловік 15 набирав і на 15 днів туди. Трудився і за звичайним графіком, по 12 годин на день. Гроші хороші заробляв. Для порівняння, наші в лісництві по дві тисячі гривень заробляли, я сім привозив. Усі гроші в сім’ю. Тоді з роботою там стало туго. Переїхав у Київ, на будівництво. Коли розлучився, пішов у лісництво. Саджу ліс.

Юлія Семенець, Олена Гобанова, тижневик «Вісник Ч» №7 (1709), 14 лютого 2019 року

Теги: холостяки, людські долі, «Вісник Ч», Юлія Семенець, Олена Гобанова

Добавить в:
Армения



ЦентрКомплект