
19-річний Владислав живе у Волосківцях Менського району. Він захоплюється футболом, риболовлею і... вишиванням. Хрестиком створює ікони. Усього вже вишив 23 полотна. — Таке захоплення виникло три роки тому, — розповідає хлопець.

Менську дитячо-юнацьку спортивну школу представляти не треба – заклад популярний серед молоді і відомий завдяки досягненням своїх вихованців. Усе це є результатом копіткої щоденної роботи тренерів ДЮСШ і, зокрема, її директора Сергія Таратухіна.

Час невблаганно відраховує роки. І коли згадуємо найголовніше свято переможної весни, найчастіше уявляємо наших, на жаль, вже небагаточисельних сивочолих ветеранів. На параді вони зустрічають бойових побратимів та повертаються до домівок, де їх вітають рідні, друзі

Іван Попович - про сучасну музику, корупціине телебачення і занепад всього українського
Є артисти, які приходять на естраду і покидають її, так і не діставшись Олімпу, € такі, чия зірка спалахує яскраво, але швидко і назавжди згасає.

Чернігівка Наталія Андрющенко, захопившись валянням, виготовила за цією технікою десятки вовняних речей. У її шатах ручної роботи серед снігових заметів чи сірої буденності жінки мають неповторний розкішний вигляд.

Казацкие сабли, пики, ружья и пистоли, вещи, которыми пользовались члены известного рода Скоропадских, экспонаты из поместья Тарновских, ручная утварь XVI века, старинные монеты, среди которых есть даже римский динарий, датированный 200 годом нашей эры

Її справжнє прізвище — Ростольна, але у Старих Боровичах Щорського району 77-річну Тамару Григорівну звуть Йожичкою. У селі її знає кожен, передусім за здатність бачити смішне в будь-якій ситуації та вміння складати вірші (не завжди пристойні), які люди пoтiм полюбляють...

Согласитесь, что зачастую украинское село ассоциируется с хатами-мазанками под соломенной крышей, вишнями и калиной, а также плетеным тыном с горшками. Жили в этих хатах хлебосольные хозяева, которые всегда готовы были накормить гостей необыкновенно вкусной едой из печи.

Така біда сьогодні не в однієї Каринки. То колись діти вихвалялися одне перед одним: «У мене тато шофер, льотчик, тракторист, а мама доярка, вчителька чи кухар». Тепер ось — «у тюрмі», «десь тиняється по світу», «горілку з татом п'є».

35-річний Віталій Коленіченко — мед-брат-анестезист, помічник лікаря-анестезіолога Ріпкинської центральної районної лікарні. Працює у двох відділеннях — реанімаційному і хірургічному. Відповідальності достатньо.