
П'ять років тому «Вісник Ч» розповів про нещастя, яке спіткало 12-річну Наташу Євсейцеву з Семенівки. Дівчинка з багатодітної сім'ї обпеклася. Обгоріло 12 відсотків тіла, а спина перетворилася на суцільну рану. Рятували Наташу в опіковому відділенні обласної лікарні.

— Зробити таку машину прикортіло весною, — тим часом розказує Володя. — Живемо поряд з фірмою «Гаврилівські курчата». І мені чомусь у голову: «Йомайо. Як же вони стільки курей общипують? Не руками ж». А воно ж, коли довго про щось думаєш, аж снитися починає.

16 листопада в Україні відзначили День працівників радіо, телебачення та зв'язку. В нашій області найвпізнаваніше медійне обличчя — журналіст каналу «1+1» Алла Скорик. Вона чернігівка. Її репортажі про події нашого краю найчастіше бачимо у випуску ТСН о 19.30.

Я ще дитинчам пізнала страшний голод, тремтіла від перших вибухів та ганебної окупації і раділа звістці про закінчення пекельної війни. Пережила повоєнні злидні і першу каторжну роботу, напівголодною вчилася в педінституті. Потім тривалий час працювала на «чужині» - на західній Україні... Нарешті повернулася доживати свій довгий вік у рідну Бобровицю.

- Зупиняються якось біля мого двору незнайомці й питають: «Як хутір Ваш називається?», - розповідає 72-річна жителька населеного пункту Валентина Григорівна Здор. - А я їм: День-Добрий. Вони кажуть: «Здрастуйте. Хутір, питаємо, як Ваш називається?». А я їм знову: День-Добрий... Цей діалог не просто кумедний, а ще й дивний. Адже до села День-Добрий Городянського району дістатися зовсім не просто, а тим більше - випадково.

- Из 26 пар, которые регистрировали у нас брак с начала нынешнего года, местных только семь, — рассказывает секретарь Наумовского сельсовета Корюковского района (она же и обрядовый староста) Нина Василец. На свадебную церемонию сюда, как правило, едут не только со всего района, а и из Корюковки. Потому что в райцентре торжество проводят в кабинете.

28 октября Украина отметила 70-летие со дня изгнания фашистских захватчиков с нашей земли. Очевидец оккупации и освобождения, 85-летний черниговец Владимир Исаенко, пришел к нам, чтобы через газету сказать о наболевшем. Надеется, что его услышит и городская власть, к которой напрямую он и Городской совет ветеранов со своей просьбой обращались уже не раз.

Такое не раз приходилось слышать от тех, кто познал голод. За спиной у каждого из этих людей — непростой жизненный путь, длиной почти в столетие. Сгорбленные, нездоровые, выработанные, они ни на что не жалуются и в один голос утверждают: о такой жизни, как сегодня, могли только мечтать. Как бы ни сложилась судьба, главное — не голодать.

Жителька Донецька Ірина Яніна разом зі своїми п’ятьма дітьми нині мешкає у санаторії «Остреч». Жінка щиро вдячна за притулок та піклування, за увагу й небайдужість менян. Однак вона мріє, аби їй пощастило знайти у нашому місті повноцінне житло

Голодомор-геноцид в Україні 1932-1933 років був наслідком політики комуністичної тоталітарної імперії. Масова загибель людей сталася через закріпачення селян, яке влада називала «колективізацією», репресії і депортацію селян-господарів і всіх незгодних (комуністи обзивали їх куркулями), непосильні податки та хлібозаготівлю.