SHOPTOYS

Онучі дорожчі за шкарпетки?

57-річний Віталій Шершеня з Махнівки Борзнянського району рубає в дворі дрова на розпал. Щосили бахає сокирою по поліну на великій дерев’яній колоді. На ньому бушлат, штани, заправлені в кирзові чоботи.


Віталій Шершеня

— Не холодно? — цікавлюся з хвіртки. Погода добре мінусова, руки ноги, ніс — усе мерзне.

— Та нормально, — не погоджується чоловік. — А в армії як два з половиною роки кирзаки виносив? Служив у Чорткові Тернопільської області, з 1979-го по 1981-й. Якраз коли Олімпіада була. ВВС, пожежні війська. І на перепідготовці в Острі у 1985 році три місяці носив. У 50 років списали. Старшина запасу.

— Так ці кирзачі що, ще з армії?

— Ті, що мені давали в армії, я здав. Залишили тільки парадну форму, шинель і ботінки.

Тоді 26 років пропрацював на залізниці, станція Плиски. Монтер путей і черговий по переїзду. У 55 пішов на пенсію.

Це в мене прості, кирзові, чоботи. Кирза то не шкіра.

Ще лежать ялові, їх тільки на вихід взуваю. Кудись проїхати — то таке. А в основному я в ось таких. Звик, купляю тільки їх.

— Усі мужики на «дутіки» попереходили, а ви чого ні?

— Бистро рвуться тії дутіки. Хлопці покупляли, я на них подивився і не захотів. Це осінні чоботи, але я і взимку ношу. Коли вже сильний мороз, градусів 20-25, я краще валянки й обикновенні чуні взую, — виносить з хати, показує клеєні гумові калоші з шин. То чуні.

Ці кирзачі, що на мені, купив, як ішов на пенсію. Отут, в селі. Стоїли, мо’, 50 гривень, дешевші ж брав, «гуманітарні».

— Секонд?

— Який секонд? Нормальні чоботи, — образився чоловік, — Закупають же десь, нам привозять у понеділок і четвер. Вибір чималий, всі розміри.

Шкіряні ялові чоботи — ті у Ніжині на базарі купив. Вони дорожчі. Ношені, вибачте, але ще й досі мають вигляд, — дістає з комори вихідні чоботи дядько. Нібито темно-коричневі, але хто вже їх розбере. — Вони теж не втеплені. Носки трохи збиті. Брав собі на день народження, у 52 роки. Святкові. Або як у Борзну треба, чи в Бахмач, у Ніжин проїхатися. Якщо треба куди на базар, дак я і в Конотопі буваю.

— А там чого?

— Зручно. Там базар біля вокзалу близько, метрів за 50. За скат-камерою до велосипеда їздив, на заднє колесо, бо пробив. 150 гривень.

Отак-о їх на празники і ношу. Штани навипуск — і вперед.

— І на Великдень...

— На Паску я навіть не в ботінках. У мене туфлі є. А на кожен день — кирзачі, зручнішого нема. Оцим моїм третій год, і не ремонтував ніколи. І ще поки не рвуться.

— Кирза краще ніж шкіра держиться? — не вірю.

— У них краще зараз ходити, в них протектори є. В ялових нема, — пояснює. — Вони слизькі. А в цих армійських хоч по льоду, хоч по снігу.

— А що в чоботях, щоб ноги не мерзли? Онучі замотуєте?

— Один носок.

— Шкарпетку теплу треба, шерстяну...

— Носок як носок, простий, — знімає Віталій один кирзач, показує ногу в тонкій чорній шкарпетці. Без дірок! От тобі й онучі. — Вдіватися можно?

Онучі крутити вмію, в армії навчився. Були й у мене, але зносилися. З сукна білого кольору, махрові й тоненькі. Розмір — десь сантиметрів 40 на 30. Теж там продаються, де й чоботи. Готові, вже порізані, — тільки гроші оддай, гривень 30 за дві. Є і в Ніжині на ринку. На два роки хватило. Зносилися, порвалися — викинув.

— А чого самому нових з домашніх лантухів не зробити?

— Так а хіба така в чобіт влізе? У мене 41 -й, і чобіт 41-й. Там один носок вміщається. А щоб онучу мотати, треба 43-й чобіт брати. Тому онучі вже не ношу.

— За шкарпетки зручніші були?

— Більш-менш. Теж протираються і зношуються. Ну на трохи довше хватає. Смотря з якого матеріалу зроблені. Як добре замотаєш, і взимку ходити можна. За шкарпетки трохи тепліші, та не здорово.

У мене одна пара була, без зміни.

— Чого нові не купите?

— Щас ті онучі, мабуть, ще дорожчі. Мені легше дві пари носків купить. Одна на два місяці. Це ж я дома в них ходжу, якби на роботу — бистріше б зносилися.

Шершеня живе з дружиною Ніною Михайлівною і двома синами, Юрою та Сергієм. Ще один, Микола, працює в Києві. Всі неодружені.

— А жінка ж де? На роботі?

— На моїй шиї. Вона домохазяйка, до пенсії ще далеко.

Олена Гобанова, тижневик «Вісник Ч» №1 (1703), 3 січня 2019 року

Теги: Віталій Шершеня, онучі, «Вісник Ч», Олена Гобанова

Добавить в:
Армения



ЦентрКомплект