На якому б світі людина не була, добре, коли не забувають

16 квітня, полудень в селі Вересоч Куликівського району. Біля місцевого кладовища більше півсотні автомобілів. Люди їдуть мотоциклами, велосипедами. Старі, опираючись на ціпки, ледь перебирають ногами. Всі поспішають навідати покійних. Діди.


Зліва направо. Поліна Тишко, Надія Ковальчук, Юлія, Назар, Власта і Алла Мерміль

Перед входом на цвинтар — стілець. На ньому трилітрова банка для грошей. На ній надпис: «На благоустрій кладовища». При вході зустрічає священик. Довгий стіл, а на ньому різні смаколики для церкви. Майже біля кожної могили люди. Неподалік входу на кладовище навколо столу зібралися дорослі і троє дітей.

— Прийшли пом’янути рідних. Батько помер 22 роки тому, матері півроку як не стало, — каже 69-річна Поліна Тишко.

Біля неї кума — Надія Ковальчук. Онуки покійних — 42-річна Алла Мерміль, та 37-річна Тамара Ващенко. І їхні діти — правнуки покійних: 12-річна Юля, 7-рчний Назар та шестирічна Власта. На столі олів’є, домашня ковбаса, буженина, котлети, паски, крашанки, цукерки, вино.

— У нас прийнято з десятої ранку на кладовище приходити. Люди йдуть, коли кому час є, і до вечора. Перед заходом сонця ворота кладовища зачиняють. Хтось не може у понеділок, бо на роботі. То в неділю поминають.

На якому б світі людина не була,, добре, коли не забувають, — просльозилася Поліна Тишко.

Того дня по всій області люди ходили на гробки (Діди, Радуниця — у різних районах по-різному зветься). У Вертіївці Ніжинського району до центрального кладовища з’їхалося більше двох сотень машин. Поліцейський патруль чергував, аби припарковані обабіч траси автомобілі не заважали руху транспорту.

Валентина Остерська, Алла Мерміль, тижневик «Вісник Ч» №16 (1667), 19 квітня 2018 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: