Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Місто і регіон » Михайло Івашко не взяв гріха на душу, та зголосився йти на розстріл замість інших полонених

Радио
Радио

Михайло Івашко не взяв гріха на душу, та зголосився йти на розстріл замість інших полонених

 

Наприкінці березня 64-річний Михайло Івашко з Погребця Лосинівської громади (Ніжинщина) по­трапив у полон до рашистів. Того дня, попри пе­ресторогу односельців, він пішов у сусідню Лосинівку. Дорогою його схопили окупанти і доправили в катівню, яку облаштували в Новому Бико­ві на Бобровиччині. Перед своїм відходом з Чер­нігівщини росіяни вирішили розстріляти частину полонених. Михайла поставили перед вибором: загинути самому або ж обрати, кого застрелять замість нього. Він пішов на розстріл сам...



Фото "Радіо Свобода"

- У селі в Михайла ніко­го не зосталося. Батьки по­мерли, а молодші брати вже давно роз'їхалися: Володя десь у росіі. а Микола в Бу­чі на Київщині, - розказує продавчиня магазину в Погребці 56-річна Валенти­на Назаренко. Своєї сім'ї Миша ніколи не мав, меш­кав сам. У нього був психо­неврологічний розлад. Лю­ди поклопоталися й оформи­ли йому пенсію з інваліднос­ті. З неі Михайло й жив. За­молоду він наче й нічого був іще нівроку. Десь відучився, потім працював у кочегарці в Києві. Та згодом недуг став даватися взнаки. Проявляв­ся в тому, що він міг нафанта­зувати собі бозна-чого. При­йде і розказує, що мав роман із Софією Ротару чи ще щось у цьому дусі. Або ж почне прибирати камінці з дороги, щоб машина не наїхала. Та­ке на нього періодично нахо­дило. Та шкоди він ніколи не робив. Навпаки - допомагав усім чим міг. Моя сестра не­подалік від його хати живе. Якось поїхала на роботу в Ки­їв на кілька днів. Приїжджає, аж тут Миша: «Олю, де ти так довго була? Усі люди онде картоплю вибирають. Я тобі вже й гичку позносив*. Таким він був. Зимою часто до ста­реньких навідувався. Стежки їм від снігу прочищав. За це його годували (сам він їсти не варив). Випити міг, але пенсії ніколи не пропивав.

Під час повномасштабно- го вторгнення росіяни в Погребець не заходили. Проте поставили блокпости в Лосинівці (до неї 3 км), кудою проклали маршрут для сво­їх колон.

Навіщо Михайло пі­шов у Лосинівку?

- Річ у тім, що з нашо­го магазину люди ще в перші дні все вигребли. Сюди під­возили лише хліб. А Миша в основному ковбасу і консер­ви купував. Ось він і зібрався йти по продукти. Було це 22 березня .Чому росіяни взя­ли Мишу в полон, достемен­но ніхто не знає. Припуска­ють, що він зустрів їхню ко­лону. Та, скоріше за все, про­сто підійшов до військових на блокпосту і почав їм розказу­вати про все на світі. А вони, не розібравшись, закинули його в БТР і вивезли.

При цьому гострої потре­би йти в інше село в Михайла не було, адже односельці по­стійно його годували.

- Під час війни в Погре­беці приїжджав голова гро­мади. Просив, щоб не забу­вали про Мишу. Тож ми із су­сідом по черзі його годували: тиждень — він, тиждень — ми з дружиною, - говорить сусід загиблого, 81-річний Ми­хайло Мусійович. — Я ба­чився з Михайлом удень йо­го зникнення. Він десь нади­бав 200 гривень Купив за двадцятку хлібину в нашому магазині й повернувся додо­му. Я його нагодував, потім ще літр молока відніс. А Ми­ша й каже: “Піду в Лосинівку чогось куплю”. Надів новень­ку спецівку з написом “Київобленерго”, яку йому товариш подарував. Я попросив його не йти, бо ж там блок­пост. Та куди там. Сказав: “Раз Галю пускають (це жін­ка з Лосинівки, яка навідува­лася в Погребець до лежа­чої матері. - Авт.), то й мене пустять”.

Останньою з одно­сельців Михайла бачила На­дія Топчій, її хата на краю се­ла. Теж просила його нікуди не йти. Він лише відмахнув­ся: «Мені треба!» І з кінцями...

У Новому Бикові (Новобасанська громада) поло­нених утримували в котель­ні сільського клубу. Части­ну людей окупанти зігнали в тісний підвал, решту лиши­ли в приміщенні котельні, де бранці сиділи на стільцях і ма­трацах. У квітні столичні жур­налісти відшукали 21-річно­го мешканця Нового Викова Максима Дідика, який теж був у тому полоні. Він роз­повів їм таке: “Росіяни роз­бивали об голови полоне­них скляні пляшки стріля­ли поряд з автоматів, били прикладами. На допит во­дили в бомбосховище сіль­ського клубу. Там роздягали до пояса, шукали татуюван­ня. Потім запитували, у кого з місцевих є золото, гроші, хто був записаний у тероборону, хто мисливець. Погрожували відрізати вуха.

Серед полонених (усього понад 20 чоловік — Авт.) військових було лише троє. Їх змушува­ли наглядати за рештою. А коли 26 березня бійців ЗСУ забрали на обмін, то росій­ський командир призначив мене наглядати за полонени­ми. 29 березня росіяни по­чали збирати свої речі. По­напивалися, сказали: “Війна закінчується, будемо їхати додому». Увечері зайшов ро­сійський командир, поціка­вився, чи все в порядку. Один із полонених - Олександр Лисак - запитав його: “Мож­на мені кави з молоком?» Той відповів: «Ну, пойдем, я сделаю тебе латте”. Вивів, і більше ми Лисака не бачи­ли. А наступного ранку зно­ву прийшов, крикнув: «Вовк, на выход!» Це прізвище од­ного з полонених Узяв йо­го попід руку і кудись повів. Я думав, на допит, та через якийсь час пролунали постріли... Після цього росіянин по­вернувся і заявив: “Мне нужно четыре трупа. Два уже есть. Нужно еще два».

Підійшов до Івашка, дав йому чарку горілки і запитав: «Пойдешь?” Той сказав, що не піде. Тоді росіянин запро­понував йому вибрати ко­гось замість себе. Михайло категорично відмовився: “Я нікого не обиратиму і сам не піду”.

Окупант буркнув йому, щоб добре подумав, а сам кудись вийшов. Повернувся хвилин за п'ять. Знову підій­шов до Івашка: «Ну, что, готов идти?». Той знову відповів, що нікуди не піде. Окупант налив йому ще чарку, Івашко випив, а тоді сказав: “Готовий!”. І ми ще раз почу­ли постріли. Опісля росіянин вкотре прийшов до нас: “Кто пойдет добровольцем?» Усі мовчали Підійшов до мене: “Вибирай кто”. Я відповів, що сам піду. Він вивів мене на вулицю, поставив на колі­на і вистрелив біля вуха А то­ді сказав: “Встань! Больше так не говори” і завів назад».

Коли 31 березня росія­ни відступили із села, то міс­цеві знайшли на кладовищі поряд із котельнею три тіла. Двох — 38-річного Воло­димира Вовка і 52-річного Олександра Лисака лю­ди швидко впізнали, оскільки ті мешкали неподалік, у Ста­рій Басані. А ось із третім ви­никли складнощі.

- У квітні до мене звер­нулися київські журналісти, які розслідували вбивство ци­вільних у Новому Бикові. Ска­зали, що, ймовірно, третій за­гиблий наш, бо він говорив ін­шим бранцям, що сам із Ло­синівки. Назвали його ім'я і прізвище: Микола (замість Михайло) Івашко, розказує голова Лосинівської ТГ Ана­толій Стрілець. Втім у Лосинівці таких немає. А за фо­то загиблого неможливо було впізнати (йому прострелили голову). Тоді я став переби­рати всі можливі варіанти. Ім'я т прізвище збігалося з молодшим із браттів Івашків із сусіднього Погоебця. Щоправда, той меш­кає в Бучі. Я зв'язався з ним - він живий-здоровий. Почав з'ясовувати далі, і виявилося, що ще 22 березня зник безві­сти його старший брат Михай­ло. Я припустив, що загинув саме він, а журналісти про­сто переплутали ім'я. Здо­гадка підтвердилася. Царство Небесне Миші. Я його знав. Коли не зустріну - зайду з ним до магазину, куплю йо­му продуктів. І сусідів просив, щоб за ним приглядали Якби ж того дня Михайла втримали, то, певно, живий зостався б. А так.. Шкода його. Та бачите, навіть попри проблеми з пси­хікою, він ні на кого не вказав пальцем. Сам встав і пішов на вірну смерть. Похований Ми­хайло в Бобровиці. Тоді його ховали, як невстановлену осо­бу. А коли все з'ясувалося, я пропонував перепоховати його у Погребці. Втім брат ска­зав, що не треба, Може, че­рез те, що йому з Київщини в Бобровицю ближче їздити на могилу...

Джерело: Джерело: газета “Гарт” від 15.09.2022, Олексій ПРИЩЕПА

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Івашко, полонений, Погре­бець, Дідик, Лосинівка

Добавить в:
 
 


Центр Комплект