Сашко Гарван спав у собачій будці. Та з притулку його віддали знову у сім'ю

У минулому номері «Вісник Ч» писав про 6-річного Сашу Гарвана з села Володькова Дівиця (Червоні Партизани) Носівського району. Найменшого з п’яти спільних дітей Вікторії та Юрія Гарванів. Хлоп’я у сім’ї не любили, вважали не рідним. Вікторія його народила, коли була на лікуванні у Чернігівському облтубдиспансері. Після пологів її повернули доліковуватися, а немовля залишилося у пологовому будинку. Батьки сфотографували дитя на мобілку. А через 5,5 місяця, коли долікувалися, прийшли забирати сина — він їм здався не схожим на того, що народився. Потім хлоп’я часто лежало по лікарнях, було у притулку.

Особливо сина ненавиділа мати.

Саша спав у коморі без простирадла, поруч з помийним відром, над яким кружляли мухи, ходив у недоносках. За стіл йото не садили. Голодне дитя їло з собачого казанка кашу, яку варили для сучки Лесі. Старша сестра Віка потайки від матері виносила Сашкові їсти. Боялася, якщо та дізнається — покарає. Коли ж Саша сам брав їжу з холодильника, мати била по руках, говорила: «Як я тебе ненавиджу, як ти мені надоїв».

Дивлячись на знущання матері над найменшим, діти теж тусали його. Найбільше лупцював мамин любимчик, 12-річний Вася. Ненависть матері дійшла до того, що вона вибила молотком дитині два передніх зуби. З її слів, вони вже хиталися. На хлоп’яті багато шрамів не тільки на тілі, а й на голові. То все сліди «батьківської любові».

Батько, Юрій Гарван, сина не бив, але й не захищав від дружини.

Дитину не здавали в інтернат, бо на неї отримували гроші як багатодітна сім’я. Батьки ніде не працюють.

Старший брат Юрій (син батька від першого шлюбу) незлюбив мачуху Вікторію, заявив про знущання над Сашею у передачу «Говорить Україна». Так про нещасливу долю хлопчика дізналася вся країна. За рішенням Носівського міськвиконкому, дитину вилучили з родини.


Катя і Саша

Його історію побачила 23-річна чернігівка Катя Семенова, нині дівчина навчається на лікаря у медичному інституті Сумського державного університету. Вона розповіла:

— Я бачила Сашу два роки тому, коли йому було чотири. Тоді я навчалася у Ніжинському медичному коледжі. На День Святого Миколая ми ходили до притулку вітати знедолених діток зі святом. Там я побачила Сашу. Він був радісний, щасливий. Подарувала йому кульку. Працівники притулку розповідали, що він не вмів добре говорити, жив у собачій будці, тому його забрали з сім’ї. Не розумію, чому його повернули назад у ту жахливу родину. Якби цього не зробили, того, що побачила вся Україна, не сталося б.

— Чому віддали хлопця батькам? — запитала у Марієти Демиденко, керівниці Ніжинського обласного притулку для дітей.

— Це питання до Олега Володимировича (Жадька, начальника служби у справах дітей Ніжинської райдержадміністрації. На той час родина Гарванів мешкала у селі Шатура Ніжинського району. — Авт.).

— Повернули, бо ситуація кардинально змінилася: батьки займалися хлопчиком, — відповів Олег Жадько.

Де ж тепер маленький Олександр і що з ним? Написання на камеру батьками заяви, що відмовляються від сина, — елемент телешоу. А насправді?

— Насправді було ще одне засідання. На черговому засіданні виконкому прийняли рішення про звернення до суду щодо позбавлення батьківських прав подружжя Гарванів на сина Олександра, — розповідає в. о. сільського голови Володькової Дівиці 56-річний Микола Павленко. — Остаточне рішення має прийняти суд. Ніжинський міськрайонний — оскільки родина зареєстрована у селі Шатура Ніжинського району. Проте коли це станеться, не відомо. Нині у Ніжині лише двоє суддів (ще одна на лікарняному, інша — в декреті. — Авт.). Засідання розписані на півроку вперед. Саша — у Києві, в інституті пульмонології. Там перебуватиме 62 дні, доки обстежать, будуть готові результати посівів і т. д. Що буде далі, поки ніхто не каже.

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №25 (1624), 22 червня 2017 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: