школа Оптима
школа Оптима
школа Оптима
школа Оптима
школа Оптима
школа Оптима
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Город и регион » Дружина загиблого під Дебальцевим снайпера Яніса Лупікса залишилася з трьома дітьми



SHOPTOYS

Дружина загиблого під Дебальцевим снайпера Яніса Лупікса залишилася з трьома дітьми

— Мо’, то й не він, а нам не розрішають подивитися, — плаче над закритим гробом 58-річна Ольга Вересоцька, теща 43-річного молодшого сержанта, снайпера Яніса Лупікса. Він загинув 17 листопада під Дебальцевим. — Обгорілий увесь. Воєнні сказали, не одкривайте, не дивіться. Нема там на що дивитися. Як же діти його любили. Яночці, молодшій, 30 листопада 3 годи буде. Він на день народження приїхати хотів.


Вікторія Лупікс з дітками: Яною, Святославом та Максимом

У неділю, 16 листопада, група з чотирьох військових із 169 навчального центру, що у Десні, вирушила на пошуки нових шляхів до блокпосту. Адже територія навколо була замінована. Зв'язок з ними обірвався. Місцевий житель телефоном сповістив — бачив машину, що підірвалася на фугасі*. Усі четверо членів екіпажу загинули на місці: підполковник, командир ротної тактичної групи Володимир Рвачов, майор медичної служби, начальник медичного пункту Віталій Вашеняк, майор, водій медичного пункту, Микола Яжук та солдат, навідник-оператор механізованої роти Олександр Іщенко.

На пошуки товаришів виїхала наступна бригада. Чоловіки теж натрапили на фугас. З п'ятьох бійців, які їхали у машині, живими залишилося двоє: старший солдат Валерій Смілий із села Буди Ічнянського району та сержант Григорій Асканов з Прилуччини. Молодший сержант, гранатометник Олександр Будько з Чернігова, молодший сержант, водій Анатолій Олійник та молодший сержант, снайпер ротної тактичної групи Яніс Лупікс з Григоро-Іванівки Ніжинського району загинули.

— Кажуть, їх машину довго не могли загасити. Яніса придавило. Дістати його було важко. Обгорів увесь, — розповідає про трагедію дружина загиблого 34-річна Вікторія Лупікс. — Яніс подзвонив у понеділок, 17 листопада, приблизно о першій. Сказав: «Не знаю, що з нами буде. Все кругом заміновано. Не знаю, як нас змінять», — продовжує Вікторія. — Ось-ось мала розпочатися ротація. Розповів, що їх оточили з усіх боків. Командир пішов шукати дорогу і пропав. Яніс був такий розстроєний. Попросила, щоб передзвонив. Пообіцяв.

Пізніше я передзвонювала, але телефон був поза зоною досяжності. Я дзвонила, навіть коли уже повідомили, що його немає. Я дзвонили і дзвонила, а він не брав трубку. Я не вірю. Одкрити гроб не дають.

На фронт Яніс пішов добровольцем, у третю хвилю мобілізації. А до цього працював у таксі «Тайм» у Ніжині. Навесні, коли все тільки починалось, він написав заяву до військкомату. Його не брали. Викликали на військові склади. Під час третьої хвилі мобілізації у селі було оголошення прб те, аби всі прийшли до військкомату.'І він пішов. Два місяці служив інструктором у Десні. А 17 жовтня поїхав в АТО.

Наш середній Святік інвалід. Проблеми з ніжкою. Могли просто віднести довідку. Яніса нікуди б не забрали. Та він наполіг: «Так треба. Хто, як не я?».

Яніс з Вікторією сім років були разом. Раніше він жив у Київській області. Батько — латиш, мама — українка. З Вікторією познайомились у Києві, де обидва працювали. Разом переїхали до Гриюро-Іванівки, звідки родом Віка. На світ з'явилося двоє діток. Зараз Святославчику 4,5 рочку, Яні — майже три. Найстаршому Максиму, сину Вікторії від першого шлюбу, —14.

Розповідають, що Яніс, переїхавши у село, одразу став своїм. Характеризують як доброго хазяїна. Чоловік захоплювався рибальством, мисливством, хотів вступити до місцевого товариства мисливців.

— Яночка каже, що папа на роботі, — говорить Вікторія. — А Святославчик перечить, що тато на війні. Коли дізналась про смерть чоловіка, плакала на кухні. А Яна, найменша, ходить, витирає мені сльози і каже: «Не плач, мамо, бо папа не подзвонить, як будеш дуже плакать». Вони щодня балакали по телефону. Дітям сказала, що тато на небі і дивиться зараз на них.

Всі знали і нічого не казали. Ледь добилась правди від колишнього чоловіка, який зараз у Десні.

— Була тривога? Передчуття страшного?
— Тривоги не було. Я завжди відчувала, коли він дзвонитиме. Подумаю, а тут і він. Того дня у грудях ніби пустка якась.


Таким був Яніс Лупікс

Ховати Яніса Лупікса зійшлося ледь не все село. А от друзі, з якими він був в АТО, у день похорону ще були на Сході.
— Сказали, як їхатимуть з Дебальцевого, заїдуть кортежем, — говорить Вікторія.

Після прощання у дворі місцевої церкви залунала «Пливе кача по Тисині», під яку ховають героїв.
— Хай його кров і наші сльози сторицею повернуться російським окупантам і їх посіпакам. А йому нехай земля буде пухом. Герої не вмирають, — так попрощався з героєм на кладовищі григоро-іванівський сільський голова Володимир Орел. Останнє слово сказали і військові, і Ігор Смаль, голова Ніжинської райдержадміністрації.

* * *

Того ж дня, 20 листопада, у Козельці прощалися з Володимиром Рвачовим та Миколою Яжуком, які теж загинули під Дебальцевим. Володимира Ігоревича поховали у Десні, а Миколу Петровича — на Вінничині.
Також у четвер, 20 листопада, у Чернігові прощалися з трьома бійцями батальйону «Чернігів», які загинули 16 листопада під Станицею Луганською Луганської області. Чернігівців Андрія Іщенка та Віктора Запеку ховали того ж дня у Чернігові. Городнянця Олександра Найдьона — у п'ятницю, 21 листопада, у Городні.

* Фугас — заряд вибухової речовини, який закладається в землі чи під водою на невеликій глибині або доставляється різними способами до місця застосування, підривається раптово для нанесення втрати противнику або затримання його просування.

Марина Забіян, тижневик «Вісник Ч» №48 (1490)

Теги: Яніс Лупікс, Дебальцеве, «Вісник Ч», Марина Забіян

Добавить в:
Армения



ЦентрКомплект