Сніжана Божок - лауреат міжнародної премії Олеся Гончара

Кореспондент «Чернігівщини» Сніжана Божок отримала престижну відзнаку в номінації «публіцистика» за яскраві, образні, вагомі статті, які писала... «у шухляду». Віддавати до друку не поспішала. Проте творила наполегливо. 


То були «чернетки», перероблені кілька разів у творчому пошуку: як вибудувати сюжет, подати по-новому, свіжо. Писала, як кажуть, вистраждавши. Щоб стаття стала не одноденкою, а впливала на читача, і він, прочитавши, роздумував, хвилювався, вірив.

«Головним для мене було знайти потрібний «об’єкт». А таким стали понівечені пам’ятки архітектури й культури в обікрадених «прихва-тизаторами» селах, - розповіла журналістка. - їх багато у сільських районах нашої багатостраждальної Сіверщини. І коли я приїздила до населеного пункту чи райцентру, то брала для тижневика не лише плановий матеріал, а також шукала старі будівлі, комплекси... Зовні вони виглядали, як забуті, а в чомусь - наче примітивні. Та варто придивитися до них, до їхніх форм, будови, майстерності виконання - й вони приємно вражають, зачаровують. Це були шедеври архітектури не лише місцевого, а й державного значення. Переважно люди їх називали забутими маєтками, церквами. Однак така оцінка була поверхневою. У першу чергу то були перлини архітектури, спроектовані знаними і незнаними майстрами з далекого Санкт-Петербурга, нашими земляками з Житомирщини, Києва, Греції, Італії, Великого Новгорода... Ті величні будівлі виконували висококваліфіковані майстри мурування. Коли глибше «докопувалася», то розуміла: вони використовували спеціальні розчини для зведення стін, які мали свої секрети, а головне -забезпечували справжню міцність. Такі архітектурні споруди поставали на віки».

Журі найбільше зацікавилося доробками нашої землячки про згорьовані, обмануті, зруйновані і сплюндровані українські села, про хворобливо-байдужих і глухих до наболілого чиновників, їхні хитрі схеми «закопування» коштів у збіднілі і заболочені землі Чернігівського Полісся.

«Бувало, приїжджаю у відрядження до Прилуцького, Ніжинського, Варвинського, Носівського чи Козелецького районів, намагаюся зустрітися з людьми у центрі села, у господарстві, просто на жвавій вулиці, а люди розповідають про «нових українців».

Як ті нахапали, «прихватизували» й будівлі, і комплекси аграрні, засоби механізації за копійки. Усе це я брала на заміточку, розпитувала у подробицях, намагалася «докопатися»: хто ж винний у цьому? І виявлялося: не тільки місцева і відповідна районна влада, а й державні структури, байдужі та глухі чиновники».

На міжнародний українсько-німецький літературний конкурс імені Олеся Гончара Сніжана подала до десятка великих і середніх за розмірами публіцистичних статей. Окремі з них друкувала у всеукраїнських літературно-художніх журналах, і вони отримували високі схвальні оцінки письменників, знаних публіцистів, господарників. Відгуки надходили від читачів західної, південної і центральної частини України.

«Нас допікають проблеми руйнації сіл, знищення української нації, а багато в чому винні безвідповідальні, нахабні чиновники та їх помічники - ще хитріші, брехливі, які обманюють народ. Про них треба писати, називаючи імена та їхні злодійсько-крадійські схеми. Шкоди від них більше, аніж користі», - підказували вони теми на майбутнє та запрошували приїхати до них у регіон.

Відгуки були і з Чернігівського Полісся, де Сніжана народилася. Адже не раз писала про проблеми цього збіднілого регіону.

Нині Сніжана працює над новими художньо-публіцистичними статтями. Окремі з них, довершені, обіцяють надрукувати літературно-публіцистичні, мистецькі журнали.

За матеріалом Віктора Татарина

"Чернігівщина" № 16 (468) від 17 квітня 2014

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: