Одна голова добре, дві - краще. Та не завжди...

Село Євминка Козелецького району привабливе не лише за своїм географічним розташуванням, а й за природним. Недарма там мешкає понад 600 дачників, хоча й ціна на землю невпинно росте. Ще б пак: з одного боку прекрасний ліс, з іншого - мальовнича Десна. Та й до Києва рукою подати - близько сорока кілометрів. Крім цього славнозвісного факту увагу привертає ще один: у привабливому селі «панують» два сільських голови. І це не вигадки. Вже рік посадовці не можуть поділити владний портфель.


... Підходжу до сільської ради, мене «привітно» зустрічають зачинені двері. Мабуть, працівники зголодніли і вийшли перекусити, подумалося мені, бо годинник показував наближення обідньої перерви. Чекаю годину, півтори... Нікого. Йду до сусіднього з сільською радою двору. Назустріч мені виходять два кремезні чоловіки.

- Де начальство? - питаю.

- А яке саме вас цікавить? У нас тут самі начальники... - посміхається у відповідь чоловік середніх років.

- Сільського голову мені треба.

Пауза, іронічний сміх.

- Так у нас їх два, - одноголосно відповідають селяни. Дізнавшись, що я з газети, просять не називати їхніх прізвищ, проте охоче розповідають ситуацію, що склалася у мальовничій Євминці.

«Розумієте, у нас в селі таке свавілля й розбрат, щось зайве скажеш, завтра тобі у вікна пляшки полетять, або, не доведи Господи, хату підпалять. Було вже таке... - продовжують жителі села Євминка. - Що ж стосується нашого начальства, на останніх виборах перемогу з чималим відривом отримав Григорій Шурига. Проте тільки став головувати - йому палки в колеса почали ставити. Потім його, начебто, скинули з посади. Та він не із слабких, звернувся до суду, прокуратури. Доводив свою правоту всіма можливими шляхами. Чим воно все закінчилося, ніхто не знає. Та на роботу зараз обидва голови ходять: Микола Довголенко - його депутати обрали та Григорій Шурига, за якого проголосував народ. І печатки у нас дві. Тож обирай кого хочеш. Але ми туди влазити не бажаємо, бо смаженим там дуже тхне».


Зв’язатися з Миколою Довголенком, на жаль, так і не вдалося. А от Григорій Шурига після телефонного дзвінка одразу під’їхав до сільської ради. І не з порожніми руками, а з цілою купою документів. Це, мабуть, свідчить про те, що люди, які відчувають свою правоту, готові кожному її доводити. Ну а ті, кому сказати нічого, або є що приховувати, зовсім не бажають йти на контакт. Тим більше з журналістами.

«У той час, коли село повинне мати свого лідера, який би опікувався роботою населеного пункту, оперативно вирішував нагальні потреби його мешканців та залучав соціально відповідальний бізнес до вирішення проблемних питань, у нас чомусь точиться боротьба за владу, - обурюється Григорій Степанович. - У жовтні 2012 року я зібрав сесію, на яку прийшли менше половини депутатів. Решта, виявляється, засідали в школі. Там вони й проголосували за дострокове припинення моїх повноважень. Вирішальним, дев’ятим, був голос секретаря сільради, яка уже не була депутатом, бо звільнилася за власним бажанням. Але, якщо навіть дев’ять, то рішення все одно не прийнято! Закон чітко говорить, що для ухвалення рішення потрібно не менше двох третин голосів ради. А від 14 депутатів дві третини - це... 9,3 депутата. Більше того, органи виконавчої влади не мають права втручатися в законну, наголошую, діяльність органів місцевого самоврядування. А якщо коїться беззаконня? Кажуть, слід звертатися до суду. З іншого боку, рішення в суді можна оскаржувати, але якщо воно є. А що оскаржувати, якщо там незаконний папірець. Ось скинули мене начебто з посади, а далі що робити - не знають. За цей період вже третій голова змінився. Ніхто не може ради дати. Я пропоную подати до Верховної Ради звернення про позачергові вибори сільського голови. І за кого народ проголосує, той нехай і головує. Якщо люди оберуть не мене - я тихенько піду. Та, якщо ж перемога знову буде за мною - буду працювати, хто б не пхав свої палки мені в колеса».

... Чим скінчиться епопея боротьби за владу - покаже час. Та одне можу сказати точно, в цій ситуації приказка: «Одна голова добре, а дві краще», здається зовсім недоречною.

Сніжана Божок, "Чернігівщина" №43 (423) від 24 жовтня 2013

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: