А якими були ваші перші джинси?

Навесні цього року свій 140 день народження святкує найзручніший та найдемократичніший одяг — джинси. Спочатку це був робочий одяг, спецівка. У Союзі — показник достатку та впливовості. Адже придбати справжні американські джинси було ой як нелегко. Зараз у джинси, як казала героїня фільму «Самая обаятельная и привлекательная», «облачились самые отсталые слои населения». Хтось вдягає джинси ледь не з народження, а хтось уперше поміряв цей одяг лише після 70-и. Отож ми звернулися до читачів із запитанням: а якими були ваші перші джинси?

Світлана Міщенко, студентка:
— У моєму гардеробі десь 15 пар джинсів. Це, можна сказати, моя колекція, яку поповнюю щороку. Більшість моїх джинсів вузенькі, хоча є й широкі, і з високою талією, з вишивкою, тоненькі та цупкі, блакитні і темно-сині.
Найдорожчі — з орлом на попі, мені купив тато минулого року. Дуже стильні. Коштували 600 гривень. Та поносилися лише два тижні. Поганої якості виявилися.

Катерина Галаніна, студентка, Чернігів:
— Перші джинси подарувала бабуся, коли я була ще зовсім маленькою. Я їх дуже любила. На них були вишиті рожеві квіточки. Тепер їх тільки на ляльку можна одягнути.

Віктор Никипорець, домогосподар, село Іваньків Коропського району:
— Купили класі в дев'ятому. Сіруватого кольору. Мати придбала їх ще за Радянського Союзу. Тоді все купували про запас. Доріс я до них лише у дев'ятому класі. Зараз маю двоє джинсів — одні на вихід, одні для роботи. Та носити їх не дуже люблю, адже вони не пасують до вишиванки.

Надія Кабенок, парафіянка Спасо-Преображенського собору, Чернігів:
— Джинсів у мене ніколи не було. І брюк я ніколи не носила. Гріх жінці уподоблятися чоловікам.
Сукня, спідниця нижче коліна — ото жіноча одежа. А то носять коротенькі спідниці, що трусики виглядають, джинси, що пупок видно, спокушають чоловіків. Сказано ж у Святому письмі — не іскушай. Слід бути сумирним у всьому. Щоб опинитися у райочку, хоча б у куточку, а не горіти в гієні вогняній.

Ніна Ворох, секретар Михайло-Коцюбинської сільської ради, Чернігівський район:
— У1985 році пощастило потрапити до Польщі. Мені було 24. Там і купила собі перші джинси. А ще спідничку-варьонку. Така до низу трохи розкльошена, спереду на кнопках. Тоненька й легенька. На той час у нас у селі вже в багатьох джинси були. Коли в мене з'явилися — раділа дуже. Це зараз широкий вибір: і стрейчеві, і не стрейчеві. І купить їх можна без проблем. От тільки мені на роботу не солідно в джинсах ходить. Ношу їх лише дома і на природу, як виїжджаємо у ліс.

Вікторія пилипенко, у декретній відпустці, Чернігів:
— Наша сім'я жила бідно. Тато випивав, а мама тягла на своїй шиї трьох дітей. Однокласниці розсікали в джинсах, а я про них тільки мріяла. У мене було двоє штанів: спортивні і в'язані на зиму. І чорна спідниця, яка вважалася нарядною. Тому, коли хрещена передала мені поношені джинси своєї доньки, я була найщасливішою. І нічого, що вони були трохи великуваті. Зате джинси. Тепер у мене багато одягу. Але ті, перші джинси, я не забуду ніколи. І дітям своїм намагаюся купувати все, що тільки стає модним. Не хочу, щоб вони так комплексували, як я.

Сергій Гарус, голова Ріпкинської селищної ради:
— Першими були джинси «Монтана». Ніжно-синього кольору. Шикарні. З лейбами, як і повинно бути. їх мені подарували батьки у червні 1986 року, коли я прийшов у відпустку з армії. Джинси були подарунком і до мого приїзду, і на день народження.
Приїхав додому пізно. Тож у перший вечір джинси та кросівки (теж непогані, «Адідас» чи «Цебо») тільки поміряв, нікуди не пішов. А от на другий день гуляв у новому вбранні. Приємно було.
Джинси купили батьки не у «фарцовщиків» і, звісно ж, не в магазині. Домовлялися із знайомими, які були за кордоном. Коштували штани, у переводі на тодішні гроші, рублів 120. Це приблизно одна зарплата на той час. Мати працювала в закладі громадського харчування, батько — на автобусі.
Ті джинси мій син з півроку у старших класах носив. То були справжні американські джинси. Невбивані. Котон не грубий, але міцний, відмінної якості. Протиралися, але не рвалися. Фірма — вона на всі часи фірма.
Після того у мене було багато джинсів. Але то вже так. Звичайний ширпотреб.

Любов Матвієнко, пенсіонерка, 57 років, село Конятин, Сосницький район:
— Я вже стара, мені 57 років. Джинси не ношу і ніколи не носила. Стидно. У селі так не заведено, старим їх носити. То для молодьожі джинси. Хай носять. Взагалі-то джинси — робоча форма одежі. Кріпкі, практичні. Чому вони модні такі стали, не розумію.
У селах уже всі попривикали, що молодь у джинсах. У мене і діти, і невістка, і онуки їх носять.
Пам'ятаю, як купували перші джинси моїй дочці, коли вона у класі 7-8 навчалася. Скидались усі гуртом на них! Чоловік, я, баба. Синенькі такі були, з карманчиками ззаду. Купували на базарі у Березні. А син на перші джинси сам заробив, уже після армії. Він і на спортивний костюм «Адідас» у 8 класі сам заробив — пас скот. Такий щасливий був!

Марина Забіян, Юлія Семенець, Валентина Остерська, Вікторія Товстоног, Тамара Кравченко, Аліна Сіренко, тижневик «Вісник Ч» №10 (1400)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.