З’їздьте в Коломну і запитайте!

Коломна — це місто в Росії. Рівно сто кілометрів від Москви. 145 тисяч населення. Відоме словосполученням «верста коломенская». Так величають довгих і худих.
Але радимо з'їздити не на таких дивитися. У Коломні цікаво розпитати, як працює тамтешній цементний завод. Він називається «Щуровський цемент». Та розташований в самому місті. Не десь у полі. Посеред немаленького міста! Поряд з Москвою!!!

Вийшло так тому, що збудований завод ще 1840 року. Півтори сотні років він добряче пилив і забивав місцевим легені. Може, того вони там худі? Але чому тоді довгі?

Аж доки в дев'яності роки підприємство не придбала міжна- » родна корпорація Holcim із швейцарським менеджментом і корінням. За цей час у реконструкцію втелющено купу грошей. Підприємство стало найсучаснішим серед аналогічних у Росії. Порийтеся в Інтернеті. Про таке потенційно небезпечне виробництво майже нема поганих відгуків. А мешканці інших місцин, де працюють цементні заводи, в один голос заздрять коломенцям.
Влітку на завод приїжджав російський президент Медведев. «Все, что мы здесь видим в настоящий момент, просто потрясает. Это производство сегодня соответствует всем самым современным требованиям», — сказав Медведев, виступаючи на церемонії.

Хто — з'їздьте? Та будь-хто, кому цікаво і не байдужа доля унікальної місцини біля Новгорода-Сіверського, де збираються на величезних покладах крейди збудувати цементний завод китайці.
Але краще б туди з'їздили представники влади. Губернатор Хоменко, як ми уже писали, збирається на оглядини в Китай. А заступник Прокопенко — хай би в Росію. Це не так затратно. І корисно. А може б, нашим крейдяним родовищем зацікавились швейцарці. І ще б хтось. І посперечалися між собою за кращий проект. А нам від того була б користь.

А то нелогічно виходить. З'їздив мер Чернігова Олександр Соколов до Піднебесної, привіз сюди китайців. І от їх чомусь розглядають чи не єдиними кандидатами-інвесторами. А якби Соколова занесло, скажімо, в Папуа-Нову Гвінею? Хто б тоді нам цементні заводи будував?
Скажу чесно. У редакції була задумка послати своїх журналістів у Коломну. На адресу фірми направили два електронні листи-прохання дозволити відвідини підприємства. Бо туди просто так не пройдеш. Але відповіді не отримали. Послали листа ще й поштою. З печаткою. Може, й розвидніється. Але це не функція журналістів — шукати інвесторів. Є для цього люди. Ото їм і пишу в заголовку — з'їздьте!!!

Що запитайте? Кому не зрозуміло? Чи не хочуть вони тут завод поставити. Щоб не димів. Щоб зарплата велика. Щоб грошей до бюджету купа. Щоб як у Швейцарії. Чи як у Коломні.

Примітка

Заголовок — перефраз культової розмови героїв «Золотого теляти» Паніковського з Шурою Балагановим. Вони сперечаються, грабувати мільйонера Корейка чи обікрасти.
— Поезжайте в Киев! — сказал он неожиданно. — И тогда вы поймете, что я прав. Обязательно поезжайте в Киев!
— Какой там Киев! — пробормотал Шура. — Почему?
— Поезжайте в Киев и спросите там, что делал Паниковский до революции. Обязательно спросите!
— Что вы пристаете? — хмуро сказал Балаганов.
— Нет, вы спросите! — требовал Паниковский. — Поезжайте и спросите! И вам скажут, что до революции Паниковский был слепым. Если бы не революция, разве я пошел бы в дети лейтенанта Шмидта, как вы думаете? Ведь я был богатый человек.

У меня была семья и на столе никелированный самовар. А что меня кормило? Синие очки и палочка.
Он вынул из кармана картонный футляр, оклеенный черной бумагой в тусклых серебряных звездочках, и показал синие очки.
— Вот этими очками, — сказал он со вздохом, — я кормился много лет. Я выходил в очках и с палочкой на Крещатик и просил какого-нибудь господина почище помочь бедному слепому перейти улицу. Господин брал меня под руку и вел. На другом тротуаре у него уже не хватало часов, если у него были часы, или бумажника. Некоторые носили с собой бумажники.

— Почему же вы бросили это дело? спросил Балаганов, оживившись.
— Революция, — ответил бывший слепой. — Раньше я платил городовому на углу Крещатика и Прорезной пять рублей в месяц, и меня никто не трогал. Городовой следил даже, чтобы меня не обижали. Хороший был человек! Фамилия ему была Небаба, Семен Васильевич. Я его недавно встретил. Он теперь музыкальный критик.

Сергій Народенко, тижневик «Вісник Ч» №7 (1345)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.