Чи хотіли б ви, щоб у ваше місто приїхав президент?

26 квітня — 25-а річниця з дня аварії на Чорнобильській атомній. У Чорнобиль вертольотом прилітав Президент Віктор Янукович. По дорозі «Чернігів-Чорнобиль», яку терміново відремонтували до річниці, він не поїхав. А ми чекали! Отож і запитання нинішнього тижня таке: чи хотіли б ви, щоб до вашого села (міста, райцентру) завітав Президент? Або хоч мимо проїхав? А кого б ви хотіли бачити, з ким поговорити? Що б ви сказали?

Віра Прихідько, пенсіонерка, село Гриціївка Срібнянського району:
— Хай приїжджає, ми не проти. Хай побачить побиті дороги і безладдя, малі пенсії і страшні зарплати.
Я б звернулася до Януковича: хай посприяє, щоб рейсовий автобус у Срібне часто ходив. А то їздить шкільний, у лікарню, буває, треба — не добратися. Попросила б Януковича, щоб він зарплати і пенсії добавив, газ усім провів. А заодно запитала б: чому пенси такі мізерні? Чому роботи нема? Хай пояснив би. Урядовцям жити комфортно, а прості люди бомжують.
Хай до нас знову завітає народний депутат Олег Ляшко. Він уже чотири роки підряд до нас приїжджає. Допомагає, газ проводить людям. Якби він був президентом, думаю, наша країна процвітала б.

Володимир Ольшамовський, пенсіонер, Чернігів:
— Не хотів би, мені однаково. Ні з Януковичем не хотів би зустрічатися, ні з будь-ким. Я нікому не вірю. На силікатному заводі робив 12 років, на «капроні» працював. Пенсію заробив мінімальну. Подав документи на добавку до пенсії як дитя війни. У листопаді минулого року був суд у Деснянському райсуді, а надбавки й досі нема. Мені 73 роки, близькі мої перемерли.

Олена Вишинська, іконописець, Чернігів:
— Хочу, щоб до Чернігова приїхав Янукович. Я б сказала і Президенту, і міністрам, і всьому парламенту: «Наш народ дуже хоче їсти, нормально одягатися і лікуватися». За Радянського Союзу була мінімальна зарплата і безкоштовне лікування. А зараз тільки мінімальна зарплата. Навіть свічку купити в церкві — і то подумаєш.

Ніна Ворох, секретар Михайло-Коцюбинської селищної ради (Чернігівський район):
— Ми не проти, аби Янукович їхав. Об'їзну дорогу зробили красиву, а от по селу поки що тільки обіцяють. А гостей же прийнято зустрічати, коли у домі чистота. Та якби він усе ж їхав, то люди говорили б із Президентом про пенсійну реформу, щоб не збільшували пенсійний вік. Бо бояться, що і помруть на роботі, до пенсії не доживуть. Ще попросили б, аби не продавали землі.
Приїзд будь-якої відомої людини — це для села визначна подія. Весною 1987 року повз наше село проїжджав Михайло Горбачов. Люди до сих пір пам'ятають.

Я тоді ще працювала у садочку. Люди зібралися у центрі на площі привітати Горбачова. Він зупинятися не планував, та коли побачив натовп, зупинився. Під'їхав на красивих чорних машинах. Був усміхнений, дуже приємний. Та якийсь наче менший, ніж у телевізорі. Запитав, як нам живеться. Люди хором відповіли: «Добре!». Тоді ми і справді добре жили.
А один хлопчик, здається, це був Руслан Мухін, проліз попід руками-ногами у дорослих і дістався до самого Горбачова. Той дістав з кишені ручку і подарував хлопцю. Стояв кортеж недовго, хвилин десять.

Ніна Белогура, завідувачка Горбівської дільниці ветмедицини, Куликівський район:
— Через наше село можновладці не їздять. А так хочеться, щоб до нас завітав Президент чи хтось із його Адміністрації. Я б їм розказала, що сьогодні сільських людей найбільше обурює закупівельна ціна на молоко — 1 гривня 80 копійок. Це неприпустимо! Як їм восени перед виборами потрібна була прихильність народу, платили 3 гривні 30 копійок. А тепер що? У мене ж є робота, а інші в селі тільки і виживають за рахунок молока. Хай би приїхав депутат Верховної Ради, місяць подоїв корову, здав молоко по гривні 80, виорав город по 15 гривень за сотку, посадив по 8 гривень за сотку, а потім посидів без хліба, як багато моїх односельців сидять. Ходжу на виклики і бачу, що багато людей хліб самі печуть, так дешевше. Хай би Президент дав доручення, щоб встановили хоч таку ціну на молоко, як була восени. Хотіла б, щоб з департаменту ветмедицини приїхав керівник Юрій Бісюк і послухав про умови, в яких нині працюють ветеринари. Три роки у нас не опалювалася дільниця, замерзали взимку. Спасибі, до Восьмого березня заступник директора Куликівського молокозаводу Олександр Бажан подарував конвектор. Попросила в нього транспорт для нашої ветдільниці. Я з моїми дівчатами, яким уже за 50 років, обслуговуємо два села і три хутори. До найвіддаленішого пункту 12 кілометрів. Попробуй велосипедами туди і назад попокрути. Чи спроможний ветеринар на велику всюди встигнути: і кров узяти, і котів та собак прищепити?

Аліна Сіренко, Тамара Кравченко, Марина Забіян, Валентина Тимошко, тижневик «Вісник Ч» №17 (1303)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.