Данило Рак, який торгував молоком, заради допомоги мамі, розповів, як зустрівся з президентом

Даня, президент Зеленський і перша леді Зеленська

Уперше «Весть» написала про 12-річного Даню Рака з Новоселівки під Черніговом у липні 2022 року. Після публікації в нашій газеті про хлопця дізналася вся країна.

Тоді біля магазину «Союз» на вулиці Левка Лук’яненка в Чернігові він продавав молоко в пляшках. Поряд на картонці був напис: «Купіть молочко. Потрібні кошти для раненої мами. Буду дуже вдячний. Даня».

— Усі зароблені гроші витрачаю мамі на лікування. Привожу за раз з села шість-вісім півторачок молока. Скільки дасть корова. Прошу по 30 гривень за кожну, — розповідав тоді Данило. — Їжджу велосипедом 30 кілометрів (з села й назад).
16 березня 2022 року Даня з мамою Людою та бабусею Ніною ховалися в підвалі сусідів. Почався бій…

Будинок родини на 120 квадратних метрів вигорів ущент. Тимчасово жили в сусідньому селі Вознесенське (колишня Улянівка) біля Чернігова. У жовтні 2022 року хлопець з матір’ю вперше в житті вирушили за кордон, у Німеччину. Даня — на навчання, мати — на лікування. Бабуся Ніна залишилась у Новоселівці, жила в підвалі.

У Німеччині пробули 11 місяців і повернулися. Жінка навчилася ходити без милиць. Людмилі зробили силіконову стопу, надягається, як шкарпетка. Дев’ять класів Данило закінчував у вознесенській школі. Зараз йому 16 років, Даня — першокурсник Куликівського аграрного ліцею.

— Буду трактористом та слюсарем з ремонту машин. Вчитися чотири роки, — каже хлопець.

Днями Даня отримав нагороду від президента.

«Вишиванка і джинси в мене були, тож купувати нічого не довелося»

— Про те, що можна отримати нагороду, мені сказала Тетяна Герасименко, класна керівниця в ліцеї, — каже Даня. — Десь у вересні попередила. 19 листопада мені виповнилося 16 років. Провів день народження в укритті ліцею. Літали шахеди.

За день до цього Тетяна Іванівна порадувала, що 21-го числа їдемо до президента. Потім поїздку перенесли на 20 листопада. Їздив з Галиною Єрко, заступницею директора. Вона збирала і необхідну інформацію, і документи для подання. За дорогу не платив. Вишиванка і джинси в мене були, тож купувати нічого не довелося.

— Де саме зустрічалися?

— Нам сказали, що це резиденція президента. Щоб побачити Зеленського, треба було пройти шість перевірок-оглядів. Проходив через рамки, проводили по тілу металошукачем. Викладав усе з кишень. Три рази так оглядали на вулиці, три — у резиденції. Перед поїздкою попередили, щоб не брав на зустріч телефон, годинник та браслет. Тільки паспорт. Сидіти сказали спокійно, без різких рухів. Ногами не шорхати. Інакше охорона може вигнати.

Охорони було багато. Не бугаї, як показують у фільмах. Звичайні хлопці, трохи вищі за мене.

Було 20 дітей з усієї України. З Чернігова — лише я. Приїхали десь о 12.00. Попросили почекати годину. Забрали, сказали о 15.00 буде початок. Пробули десь до 18.00. Доки чекали, сходили до будинку з химерами. Усіх попередили, що там триває ремонт і нічого чіпати не можна. Видали бахіли. Там було гарно — красиві статуї, червоні доріжки.

— Чим пригощав президент?

— Був фуршет. Солодощів та напоїв вистачало. Приносили піцу. Підходь і бери, що хочеш.

— Який він, Зеленський?

— По телевізору здавався мені радіснішим. А коли побачив, то здався втомленим і сумним. У мене зріст 165 сантиметрів. Президент трохи вищий. Також з ним була Олена Зеленська, перша леді.

Про кожну дитину зачитували невеличкий текст. Потім треба було підходити до президента. Зеленський простягнув та потис мені руку. Я йому: «Доброго дня, пане президенте». Він також: «Доброго дня». І все. Постояли кілька хвилин. Нас сфотографували. Зеленський вручив нагороду та картонний пакет. Там був айпад (планшет). Дивився в інтернеті, такий коштує близько 20 тисяч гривень.

Хлопець дістає з пакета фоторамку з описом, що він отримав нагороду, та синьо-жовту коробочку з нагородою «Майбутнє України». Вона розміром з п’ять копійок. Верх умовно розділений навпіл: з одного боку — герб України, з іншого — зелений листок. Кріпиться, як значок.

— Позолочене срібло. Ось проба 925, — роздивляється ближче. — Друзі, коли дізналися, що я був у президента, жартували: «Я з тобою поздоровкався. А ти з президентом. Виходить і ми поздоровкалися з президентом».

«Оце такий герой у нас буде вчитися?»

— Сам вибрав куликівський ліцей, сам і пішов. Вчитися подобається. Заняття то в ліцеї, то вдома дистанційно. Іноді й один з групи може сидіти на уроці, — розповіла 64-річна Ніна Винник, бабуся. — Чоловічій роботі батько його навчив, щось вітчим, щось дядько. Вчителька запитала в ліцеї: «Що таке ясла?» Лише Даня відповів, що то годівниця для тварин. Скільки ж він таких переробив для нашої корівки-годувальниці Калинки!

На вознесенських вчителів ми кріпко образилися через кілька причин. Виявляється, Даню можна було й раніше подати на цю нагороду. У Куликівці, коли ми повезли документи на вступ, у приймальній комісії відразу сказали, що знайоме прізвище. Я й розповіла, хто він. Бібліотекарка Наталія Гламозда зраділа. Сказала, що слідкувала за нашою історією. «Оце такий герой у нас буде вчитися?» — перепитувала. Чужу дитину прийняли в ліцеї за свою. Саме ліцей і побачив майбутнє України. А тут ходив змалечку в садок та школу і його нікуди не подали.

У Дані п’ять категорій пільг: дитина війни, ВПО (внутрішньо переміщена особа, бо зруйнований будинок), немає житла, поранена мати і батько військовий, — перераховує Ніна Василівна. — Якось у вознесенську школу привезли багато ноутбуків. Коли роздавали дітям, Дані не дісталося. Онуку так прикро було, аж заплакав.

Модулька від родини з Каліфорнії

Поруч зі згорілим будинком родини в Новоселівці стоїть модульний. На вході — табличка. Напис українською й англійською мовами: «Цей будинок подарований з любов’ю від родини Хансон і Вог з Каліфорнії».

— Нашу історію побачили за кордоном. Родина пенсіонерів, які збирали гроші на відпочинок, витратили їх на цей модульний будинок. Спілкувалися з ними через інтернет, як тільки встановили модульку. Показували їм наших котів і корову Калинку. Вони тварин люблять, переживали за них, — бере на руки кота Ніна Василівна. — У нас три коти і дві киці — Пушуня, Босяка, Настуся, Кіса та Лизуня. Кастровані, стерильні.

Настусю зять з Сумщини привіз. Кісу підкинули. Жили в погребі разом. Лизуня обгорів, коли наша хата горіла. Вуха відпали. У голову потрапив уламок, дірка в пузі. Возила його під обстрілами на велосипеді лікувати до ветеринара. Пушуня — його брат — наша зірка. У 2022 році Даню з Пушунею на руках сфотографували на руїнах будинку. Потім це фото облетіло весь світ. Було в якомусь кліпі. Навіть президент у себе в соціальних мережах виставляв.

Дві вантажівки з Києва привезли по половині будинку. Вивантажували краном. Дах загальний тут уже робили. Минулої зими заїхали. Кухня, ванна, три невеличкі кімнати. Усе від електрики. Та не все добре в модульці. Через місяць перестали працювати витяжки. Електрику відключають, а генератора нема. Вологість підвищена. Люда задихається, вікно постійно на провітрюванні. Волога збирається на стелі і капає в кожній кімнаті. Двері теж покосило від цього. Не закриваються. Зняли.

Вхідні двері розбухли. Виявилися міжкімнатними, а не вуличними. Довелося прибудовувати коридор. Син Руслан робив. Будматеріали всюди збирали. Хто вікна, хто двері, хто шифер дав. Зараз там встановлюємо грубку.

Житло — окопи

У дворі й досі скелет нового недобудованого будинку. Його родина почала зводити два роки тому. Є стіни, вікна, двері, дах.

— Вивчуся і планую їхати за кордон. Треба відбудовуватися, — розмірковує хлопець.

— Грошей ще багато треба, — погоджується Ніна Василівна. — Тільки щоб газ завести — за проєктом необхідно 60 тисяч гривень. Купили нову плиту, колонку, конвектори. Збираємо потроху. Де їх тільки брати? Уже всі в кредитах.

— А допомога від держави?

— Нам на двір дають 2,5 мільйони гривень (приблизно 50 тисяч доларів. — Авт.). Хіба за ці гроші можна відбудуватися? Людей наймати? Я пенсіонерка. Гроші йдуть на операції. Три інваліди в хаті: донька Люда, син Руслан і його дружина Марина. Невістці зробили операцію на суглобі. Син воює з 2014 року. Три операції на спині вже зроблено, болтами скручені пластини там. Є ще два військові у нашій родині — Сашко, батько Дані, і Віталик, вітчим. На війні з першого дня повномасштабного вторгнення. Зараз один на Сумщині, другий на Донеччині.

Люда поїхала з чоловіком в гості до свекрів у Миколаїв. Ніжка в неї болить, не перестає. У кухні потупала менше години і лягає. А як день походить, увечері біля кісточки набрякає і синіє. Потім ніч не спить, плаче від болю, — каже Ніна Василівна. — Дві години походила, дві полежала. Тому і працювати не може.

Якщо не відбудовуватися, а купити квартиру, то лише одна вийде за таку суму. А нас три сім’ї.

Пішла нещодавно до В’ячеслава Чауса, начальника ОВА, на прийом. Хотіла, щоб якось поговорив з керівництвом газової контори. Може б, зменшили вартість підключення газу в проєкті хоч наполовину. Не пустили до нього. Сказали, зайнятий.

Навіть на прийом не записали. А я й кажу: «Буду сидіти, доки його не побачу». Сказали: «Прийом в останній четвер місяця. Перед цим подзвонимо і викличемо». Не подзвонили. Зате Дмитро Синенко, його заступник, прислав листа. Відповів, що моє прохання не в їхній компетенції і нічим мені не допоможуть.

Один раз мені вдалося особисто з Чаусом поговорити у 2022 році. Так само жалілася, що в мене три чоловіки на війні. А повертатися їм нема куди. Будинок кацапи зруйнували. На що Чаус відповів: «Як це немає. Їх житло — окопи». Посварилися тоді з ним, матюкалися. Я й по столу ляпала.

— Куди зараз молоко возите?

— Постійні клієнти є. Забирають на місці і на Бобро­виці.

Джерело: сайт газети "Вість", Ольга Самсоненко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: