Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Місто і регіон » Вижити в облозі. Пічка на балконі, туалет у дворі – як живуть у чернігівських багатоповерхівках
Рекламодателям

Радио
Радио

Вижити в облозі. Пічка на балконі, туалет у дворі – як живуть у чернігівських багатоповерхівках

 

Чернігів залишався в облозі майже місяць. Автомобільне сполучення відновилося вранці в понеділок, 4 квітня. Після підриву мосту через Десну виїхати з міста було практично неможливо.

Олена Гобанова з родиною мешкає у багатоповерхівці у мікрорайоні Масани. Вони – серед тих, хто під час війни залишився вдома. Нижче – її розповідь про життя і побут в умовах відсутньої інфраструктури, обстрілів і облоги.



Краєвид на Чернігів з балкона багатоповерхівки в мікрорайоні Масани

— Якщо не буде в нас ні світла, ні газу, Чернігів все одно виживе, — впевнена 39-річна Наталія Теплякова з мікрорайону Масани. Вони з чоловіком і сином також не виїхали.

У дворі перед входом до під'їзду п’ятиповерхівки — саморобна пічка. Такі імпровізовані цегляні плитки – мангальчики – стали вже звичним явищем у наймолодшому мікрорайоні міста. Люди готують на вогнищі, адже електрики на Масанах немає близько місяця, а в багатьох будинках – і газу.

Цей дім стоїть на відшибі, над ним постійно летять ракети чи що воно там. Дім трясеться. Дуже страшно вночі, хто в Бога не вірив – лежать і моляться. Вікна щовечора завішуємо покривалами, хоча й світла нема, але є свічка, ліхтарик, то щоб не давати ворогу орієнтир.

У квартирах температура не підіймається вище 12 градусів, вдень у сонячну погоду, якщо не сильно бахкає, люди виходять грітися надвір. І готують обіди. Дехто поставив такі прямо на балконі. В кожному дворі, подекуди біля кожного під’їзду. Хтось просто ставить кілька цеглин, розводить між ними невелике вогнище, зверху каструля або сковорідка. Інші конструкцію вдосконалили: щоб менше диміло.



Наталя Теплякова біля саморобної пічки у дворі


— От ми після перемоги влаштуємо конкурс, чия піч краща! — пишається своєю грубкою Наталія. Піч дійсно одна з найкращих на районі. Із заслінкою, димовідводом, цеглини скріплена цементом. – Всім домом робили, придумували, з чого. Склав сусід, Руслан Несенко, він будівельник. Уже виїхав з Чернігова.

Знизу металева решітка з холодильника, зверху — з газової плити. Це, як на барбекю. А щоб дим не закопчував сильно каструлі, ще поверху кладемо залізне деко. Димар зробили зі шматка зливної труби, що на даху.

У сім’ї, що прийшла з іншого будинку, де вікна повибивало, знайшовся цемент. Цеглу збирали всюди: доріжки були білою цеглою вимощені, на горищі трохи. Плитка, що відвалилася і валялася отам, — забрали, нею прикриваємо вогнище, щоб не дуже задувало, коли сильний вітер.

Готували теж усім будинком. У перший день, як її зробили, піч ще сира була. А на другий день затопили, всі повиходили, — хто проти був, хто за. А потім зрозуміли, що хоч кип’яток можна зробити. І вже всі, хто хотів, готували. І з сусіднього дому, і навпроти будинок.

Газу у нашому будинку з другого дня війни не стало, коли 25 лютого розстріляли газорозподільник. Тоді світло ще було. А коли зникло електропостачання у всьому мікрорайоні… Максиме, ти не пам’ятаєш, коли це? — звертається до сусідського хлопця.

— Зараз скажу, — підраховує подумки Максим Донець. – 10-го березня у всіх виключили. — Тоді й вода зникла. По воду ходимо в колодязь до дідуся, в приватний сектор, — продовжує Наталя.

З кількох колодязів на околиці беруть воду всі жителі багатоповерхівок. Носять у відрах, пластикових бутлях, хто вручну, а хто – на візочку чи велосипедом. Іноді питну воду підвозять у бочці.

— Тепер у нас у будинку газопостачання відновили, можна в кухні на газу готувати.

Зараз жилих квартир у домі залишилось трохи понад десяток. Десь людей 20. Пенсіонерів багато, багатодітна сім’я є. І з сусідніх будинків приходять люди, розпалюють. Тож ми піччю поки що не користуємось, але нікому не забороняємо. Ви хотіли щось приготувати?

Від запрошення відмовляюся, бо я теж місцева, вдома є своя складена з цегли піч. Ось для чого на балконі стільки років лежали кілька білих цеглин!



Чернігівець Андрій Васюк біля власноруч зробленої пічки на балконі 11-поверхівки

Тринадцятиповерхівка не газифікована, з електроплитами, будинок повністю залежить від електрики. Коли піднімаєшся сходами наверх (ліфтами не користуємося майже з початку війни, ще до відключення електропостачання), видно, на яких поверхах ще живуть люди.

Цегляні пічки для приготування їжі поскладали на загальних балконах жилих поверхів. Ці балкони відкриті, широкі, бетонні. Але пічки дуже димлять, тому, хто придумає з чого, роблять димовідводи. Або готують внизу, під будинком, а потім у термосі носять наверх. І воду з колодязя на 13-й поверх теж носять.

36-річна Тетяна Теремецька з маленького мікрорайону Чернігова Забарівки хвацько рубає дрова у дворі своєї двоповерхівки. Під будинком зібралася дружня компанія сусідів, готують чи то обід, чи вже вечерю.



Тетяна рубає дрова у дворі

Чоловік неподалік заряджає телефони й ноутбук, вони лежать просто на траві біля невеликого генератора. До нього підключені подовжувачі, трійники, від них ще подовжувачі з розетками, і в них штрикають свій зарядний пристрій зі шнуром і залишають телефони на зарядку. Бо інакше ніяк. Дідусь-сусід намагається дати Тетяниному чоловіку хоча б двадцятку, той не бере.



— А я не проти сама порубати, — опускає сокиру на поліно Таня. — Хоч зігріюся.

Під парканчиком рівно складені вже порубані дрова.

— Цього нам з сусідами на день вистачить. Уже повирубували весь сухостій навколо. Наші дві двоповерхівки на Забарівці й були без газу, готуємо на електроплитах. Не довозять до нас гуманітарну, то хоч би дров привезли. А ще жителі багатоповерхівок будують вуличні туалети. У кого просто стічна яма, інші споруджують повноцінний туалет, з дахом і дверима. Одні кажуть, що не працюють насоси і через це кімнатні туалети може затопити. Інші сміються, мовляв, каналізація працює без насосів, труби колектора широкі, все туди пройде.



Свіжозбудований вуличний туалет у дворі багатоповерхівки

— Правильно роблять, що копають, — пояснив Ігор Грищенко, речник КП «Чернігівводоканал». — Каналізація в місті не працює, там все розбито. Якщо її продовжувати так само використовувати, вона засмітиться, і всіх затопить фекаліями. Треба робити не тільки вуличні туалети, а й вигрібні ями, щоб туди зливати жир, залишки їжі.

А ще помітила: люди змінилися. Ми, жителі Масанів, перезнайомилися наочно, почали вітатися, як у селі. «Біжи бігом, там хліб дають», — кричить мені незнайомий дядько, що йде назустріч. У мікрорайоні працюють два магазинчики з продуктами, продукти в них подорожчали, більше хлібини в руки не дають.

«Здрастє! Електрику дали! Бігом все заряджати, поки знов не вибило», — пробігає повз якась жінка, яку я раніше не знала.
Місто повертається до життя.

Джерело: texty.org.ua, Олена Гобанова

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: облога, Масани, Гобанова

Добавить в:
 
 


Центр Комплект