У ніч на 24 серпня відійшов політик Володимир Бондаренко
З понеділка на вівторок о другій ночі, 24 серпня, пішов з життя Володимир Бондаренко — народний депутат України п’яти скликань, депутат Київради від ВО «Батьківщина», очолював Київську міську державну адміністрацію після Євромай-дану. Наш земляк — народився, ходив до школи в селі Охіньки Прилуцького району.
А потім навчався в прилуцькому педучилищі.
Володимиру Дмитровичу було 68 років. Мав хворе серце.
— Бондаренки були моїми сусідами. Малими на вулиці разом гуляли. Я з молодшим братом Віктором дружив, а Володимир — з моїм старшим братом, вони однолітки. А моя мати була їх хрещеною, — засмучений 65-річний Олександр Кислий, колишній сільський голова Охіньок.
— Різниця між братами п’ять років. Обидва вчилися добре, як і їх мати, Марія Павлівна. Батько їх рано помер: просто на городі серце схватило. А Марія Павлівна дожила до 88 років. Працювала в колгоспі ланковою, на фермі дояркою. Потім стара, вже негодна, а все на ферму ходила різноробочою — то силосу телятам підкидає, то ще що. Хлопці вже в Києві жили, лаяли матір за це, а вона по-своєму.
До 80-ти років корову тримала. Хотіли до себе забрати, ні в яку. «Я в Київ не поїду!» І все. Тож сини найняли жінку, щоб жила з матір’ю і допомагала порати. Бабу Маню вся вулиця добре знала. Топкова жінка була і хлопців своїх любила.
Обидва брати закінчили київський університет Шевченка. Віктор Дмитрович свого.часу був радником Леоніда Кучми з релігійних питань. Зараз — завкафедрою богослов’я та релігієзнавства університету Драго-манова. Член-кореспондент академії педагогічних наук України, доктор філософських наук.
З дружиною, Галиною Степанівною, Володимир Бондаренко познайомився під час навчання в університеті. Вона з Калинівки. Виростили двох дочок, є троє онуків.
— Родичів Бондаренка в Охіньках багато. Троюрідних, бо їхній батько був з багатодітної сім’ї: сім сестер і два брати. Мати Марія Павлівна померла в 2011 році.
Рідне село брати не забували і після смерті матері. Завжди хтось з них приїжджав в рідну школу на перший і останній дзвоники. Частіше Володимир. Дітям, які закінчили школу з медаллю, дарував добрі подарунки. Наприклад, відеомагнітофон. Або й просто гроші. Вчителям, школі теж грошима допомагав.
Коли на нашій вулиці Новосільській вели газ, всім сусідам, хто звертався, допомагав матеріально.
А віддавати, каже, не треба.
Введенська церква в селі проіснувала 700 років, а тоді комсомольці її зруйнували. Коли взялися відновлювати, Володимир Дмитрович допомагав багато. Давав гроші на будівництво.
Дзвони поставив, сам замовляв у Києві.
Дуже веселий і товариський чоловік був. Як приїде було, зразу стіл накриває. Сядемо, по чарці, і як почне анекдоти розказувати!
Мої хлопці в армію йшли, приїжджав, ще й по парі ящиків купованої горілки привозив. Як весілля в кого на вулиці — і допомагає і сам участує, жартує.
Олена Гобанова, «ВісникЧ» №34 (1841) від 26 серпня 2021
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Теги: Бондаренко, Самсоненко, ВісникЧ