• Брухт ДальнобойСервис
Мобильная версия сайта Главная страница » Новости » Город и регион » Раз, два, три, чотири, п’ять… Вийшли лось і олень погулять. Єгері їх – рахувать!


реклама

Раз, два, три, чотири, п’ять… Вийшли лось і олень погулять. Єгері їх – рахувать!

Пропускаючи легковика, джип з’їхав на узбіччя біля селища Десна. Гуркотнув і застряг в кучугурі снігу. Відкопалися. Вже в дворі мисливського господарства «Рись» пересідаю на сани, запряжені жеребцем Ельдаром торійської породи. Ельдар бадьоро везе прочищеною вулицею села Виповзів.


Зліва направо: Володимир Нижник, Сергій Матюшко і Роман Салівон виїхали на облік тварин. Ні, автомати не для обліку. То якщо раптом браконьєри...

— У нас в Карпилівці сьогодні мінус 28, — легко тримає віжки єгер Євген Дорофєєв. Саме коником з саньми робітники господарства взимку виїжджають в ліс. Зазвичай, по невеликому снігу. Зараз снігу вище коліна. Коневі. Було, бо тим часом Ельдар залазить по пузо в сніг. Високо переступає, але не зупиняється. Робимо півколо і повертаємось на дорогу. Кінь, на відміну від джипа, в снігу не застряг.

У лютому мисливські господарства закінчують рахувати диких тварин. Збираємось з директором ТОВ «Рись» 35-річним Романом Салівоном, мисливствознавцем 60-річним Володимиром Нижником та єгерем 33-річним Сергієм Матюшко на облік тварин за допомогою фотопасток. У мисливському господарстві сім працівників, включаючи директора і мисливствознавця.

— Два тижні підряд в ліс на обхід їздить тільки трактор, — закидав на плече карабін директор підприємства. — Навіть наші джипи по такому снігу не пройдуть.

— А зброя навіщо? — не розумію. — Стріляти будемо?

— На випадок, якщо зустрінемо браконьєрів, — пояснює Роман Сергійович. — Адже вони без зброї не ходять. І навряд чи нас неозброєних послухають.

— Кукурудзи з півмішка поклади. Віників трохи. Тюк сіна, — звертається до Матюшка. — Ноутбук взяли?

— Є снігохід один, на ньому три компактні єгері вміщаються — перераховує Роман Салівон. — Єгері в ліс виходять щодня. Годують, спостерігають. І на лижах, і верхи на конях, (їх в господарстві троє). Напівгоночні мотоцикли є, але не по снігу.

Їдемо джипом по прочищеному трактором шляху.

— Он заячий слід, бачите, скільки набігав, — показує на сніг праворуч від дороги Володимир Нижник. — А олені хвою об’їдають, наче зрізують. Під соснами натоптано. А он козуля йшла.

— З одного боку стільки снігу — це й добре. Тварин ніхто не турбує, — дорогою розповідає Роман Салівон. — 3 іншого — тваринам по таких заметах теж ходити важко. Де в лося є харчування: посадки молоді, дерева, — там він може стояти цілий день. Полювання немає, хижак не турбує.

Зачувши гуркіт машини, від годівниць відскочила козуля і сховалась у лісі.

Їм тільки б солі полизати

На підгодівельному майданчику стоїть автоматична годівниця. Запрограмована, сама щовечора розсипає кукурудзу з бочки. Раз на два дні єгері ще підвозять зерно, окремо на землю і в корита. Чим більший мороз, тим більше їдять звірі.

— На підгодівельних майданчиках стоять фото-пастки. Дивимось, скільки часу тварини проводять біля їжі, скільки голів прийшло, які звірі. Якщо все з’їли, — підвозимо ще. Чи додати автороздачу, чи зменшити.

З лісу до солонця (до нього закладають сіль для тварин) протоптана широка стежка. Сіль лижуть, кусають всі: олені, лосі, свині, зайці. Хтось дістає зверху, хтось облизує стовп, дрібні звірі солоний сніг злизують. Далі, біля годівниць, взагалі утрамбували. Де-не-де зустрічається послід.

— Он набили, одні копита, — проходить між деревами Нижник. — Тут козуля лежала. Вони на сніг не лягають, гребуть копитом до землі. А тут ось хтось більший відпочивав, олень або лось. В такий сніг вони і стоячи дрімати можуть.

Сергій Матюшко розклав драбину, поліз на дерево до високо прикріпленої камери. Знизу, якщо не знати, вона непомітна. Вийняв флешку, приніс до ноутбука скинути відзняте. Передивляємось разом фото козуль, оленів, яких камера автоматично відзняла за добу. Рахуємо: на тому фото вісім козуль, на наступному — 12. Значить, 12. Фото скидають на комп’ютер, флешку форматують і повертають назад. Це і є підрахунок на місці підгодівлі по фотопастках.

— Ще є метод, коли єгер сідає на вишку, завмирає і спостерігає: як ходять, як харчуються. Так можна виявити хворих і бракованих тварин, — додає Володимир Нижник. — Насипаємо кукурудзу в годівницю. З корита їдять олені і козулі. Внизу збирають кабани, зайці. А лось годується сам: їсть акацію, осику, кору і гілки сосни. До годівниці ходить тільки по сіль і по сушену кропиву.

Мені доручають розвісити віники із засохлим листям. Це спеціальні кормові віники з різних порід дерев: осика, липа, верба, береза. Зв’язані парами. Вішаю їх під навісом. Забирають вже обгризені тваринами.

Єгер підкладає в іншу годівницю тюк сіна. Кажуть, воно теж підсолене.

Всього в мисливському господарстві таких підкормочних майданчиків 12.



Олені та лосі на підгодівельному майданчику. Знімок з фотопастки СМГ «Рись»

Кого рахують у лютому

Господарство «Рись» знаходиться між Київським водосховищем та річкою Десною (Межиріччя між Дніпром і Десною). На території заповідних земель Межирічинського регіонального ландшафтного парку. Територія парку близько 100 тисяч гектарів, а територія господарства — 14,9 тисячі. Частина лісових угідь виведена зі складу РЛП, там дозволене полювання. Всього на території «Межирічинського» сім мисливських господарств. «Рись» — крайнє на півдні, межує з Київською областю.

— Головний користувач тут лісгосп, він веде господарську діяльність. Наші мисливські угіддя — на території трьох лісгоспів: Остерський військовий лісгосп, Остерський державний лісгосп і Козелецький райагролісгосп, — пояснює директор господарства.

— Облік або таксація тварин завжди проводиться по закінченню сезону полювання. Незважаючи на те, що ми комерційна структура, рахуємо не тільки мисливські види, а всіх диких тварин. І червонокнижних, на яких полювання заборонене. Рись, лось, горностай, видра, норка європейська — в Червоній книзі України.

Обліки йдуть не один день. Приїжджають контролюючі органи з Чернігова, рідше з Києва. Зараз чекаємо комісію з Департаменту екології. Але приблизні дані вже є.

Олені в «Рисі» — основний вид. Господарство спеціалізується на полюванні на
парнокопитних, — веде далі мисливствознавець Володимир Нижник. — Раніше полювали і на лося, але в 2017 році його занесли в Червону книгу. Межиріччя — природне місце існування лося в Україні. Вони тут були завжди. Є два види птахів, які обраховуються взимку: сіра куріпка і фазан, у нас нема цього птаха.

В лютому обліковуються і зайці. Заєць-русак, лісова і кам’яна куниці, норка американська, видра, вовк, горностай, рись і білка. Це ті звірі, які в нас є на Чернігівщині.

Зайці живуть на луках, у нас вони припадають на землі заповідного фонду. Ми охороняємо цю територію, але полювати там не можемо.

Вовка господарство відстрілює регулярно, останнього — в 2020 році. Відслідковуємо по камерах, по слідах. Вовк найгірший браконьєр, за сезон з’їдає біля півтонни м’яса. Три кілограми на день. Як тільки він з’являється, об’єднуються по декілька господарств. Однаково він є, постійно в русі, вовка ноги годують. При цьому дуже сильно тримають свою територію, з чужаками розбираються зразу.

Будь-які обліки мають похибку до 10 відсотків. Вже приблизно знаємо, скільки в нас звіра. Лось — приблизно 45 голів. Олень європейський — 90. Козуля — 180. Кабан — до 30. Два рази, в 2015 році і 2020, проводили їх депопуляцію (винищення) через африканську чуму свиней. Потім кабани зайшли знову. Звір рухається постійно, — де його годують, охороняють, не дають вовкам розбійничати, там відчуває себе комфортно. Зараз загальна кількість диких свиней близько 30 голів.

Заєць-русак — 130. Зайця-біляка, котрий взимку змінює шубу на білу, в Україні вже немає через м’які зими. Куниця лісова і кам'яна — приблизно по 20 голів. Лісова практично не підходить до людських будівель. Живе в лісі, коричнева, з жовтою грудкою, схожа на соболя. Куниця кам’яна — темно-сіра, з білою грудкою, і може ночувати в сараях, покинутих і жилих хатах. Курей тягають саме вони. А ще лисиці. Єгері лисиць відстрілюють.

Видри — чотири. Вони мешкають біля річок: Десни, Кринки — затоки Десни. Горностаї — шість штук.

— А рисі?

— На обліках цього року слідів не зустрічали.

— Лісовий кіт?

— Ні. Де є бродячі собаки, лісовому коту незручно. І частіше він зустрічається в очереті. Для кожної тварини є кілька методів, якими їх можна порахувати. Найцікавіший і найперспективніший на сьогодні — облік на місцях підгодівлі, де стоять фотопастки. Антивандальні фотокамери з захистом: в металевих корпусах, на тросах. Бо встановлюються не тільки на звірів, а й на браконьєрів. Спрацьовують на рух. Звір їх не бачить. Якщо побачить браконьєр, намагатиметься знищити камеру.

Камери різних типів. Є такі, що миттєво передають сигнал. Але вони дуже дорогі. А є такі, що просто фіксують і записують. Ми приїжджаємо і перевіряємо раз на дві-три доби.

Хто у лісі найхоробріший?


Лось. Фото з Інтернету

— Чому на дорогу вискакують в основному лосі?

— З усіх копитних лосі найбільш мігруючі. Лосів збивають стільки, скільки всіх тварин разом взятих. Він людину не боїться, транспорту не боїться. Олень, наприклад, тварина дуже обережна: постоїть, послухає. А лось просто йде, він крупний, в собі впевнений. Мені довелося бачити збитого машиною лося аж в Чернівецькій області, де його навіть в обліках нема, — настільки далеко мігрує. Вони водяться і народжуються тільки на Поліссі. Та частина лосів, яка від нас йде, поповнюється лосями, які приходять з Білорусі. Олені так не мігрують, вони тримаються території. Козуля теж. Середня вага оленів 150-200 кілограмів, а козулі — 25-30. Лось — від 250 до 400.

Олена Гобанова, тижневик «Вісник Ч» №8 (1815), 25 лютого 2021 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: мисливське господарство «Рись», облік тварин, єгер, «Вісник Ч», Олена Гобанова

Добавить в: