• Брухт ДальнобойСервис


Що ви просили?

Снігу навалило! Ого-го! Ми глянули на замети і згадали приказку: «Такий жадібний, що навіть снігу серед зими не випросиш». Тобто, не дасть і того, що безкоштовно з неба впало. А запитаннячко на цьому тижні таке: «Що вам доводилося просити? Чи успішно? А давати, ділитися доводилося?»



«Допомагаю вижити сусіду»

Світлана Гапон, село Волинка Корюківського району, приймальниця молока:

— Останнім часом допомагаю вижить сусіду, який любить заглядати у чарчину. Молодий, ще немає пятидесяти йому, а працювати ніде не хоче. Живе сам. Сестри у Сосниці та Михайло-Коцюбинському. Перекидають мені щомісяця 300 гривень на карту, щоб я купувала йому продукти. Бо гроші не можна давати, одразу спускає на горілку. Жалію його, тому і консервацію йому свою даю, і овочі. Чоловік дрова йому давав, щоб не змерз у морози.

«Не всі дають»

Михайло Фанта, медичний директор Срібнянської центральної районної лікарні:

— Ні в кого нічого не прошу. Усе у нас нормально. Лікарня працює. Зарплата своєчасно, аванс своєчасно. Дороги почищені. Об’єднана територіальна громада піклується. Чи просив коли у жінок? Жінки не всі дають. Якби всі давали, було б нецікаво.

«Давала воду і квіти. А просити не люблю»

Ніна Олексієнко, домогосподарка, місто Городня:

— Просити і позичати дуже не люблю, краще я обійдуся. А як не можна обійтися, то простіше в чужого когось попросити, ніж у родича.

Все стараємось своїми силами. Газ вели по вулиці, то ми за свої гроші труби купляли, трактор самі наймали. Живемо на околиці. В міськраду зверталися — «нема грошей». Асфальту тут в нас немає, ямки по дорозі. Самі платили по 600 гривень, щоб нам щебеню привезли, засипати, транспорт самі наймали. Бо знов нема грошей вже в ОТГ. Що при старій владі, що при новій, — як того снігу взимку, — допомоги не випросиш. В центрі все роблять, а на околицю не вистачає. А от сніг чистять і у нас, тут нічого не скажеш. Якщо просять у мене — я безвідмовна. Якщо є, — завжди дам. Може, не завжди можна: не така дата, луна не в тій фазі... Квіти в мене були гарні, навесні квітнуть великими дзвониками: білі, рожеві, сині. Глоксинія, здається. Одна знайома попросила білих. Я їй дала, — і вони в мене звелися всі: і білі, й кольорові.

Раніше воду в нас просили. Спочатку багато новостроїв було, і не в кожного — вода. Тут ще й болото. А наш двір на пагорбі, і в колодязі вода завжди добра і смачна була. В людей, хто нижче, — як постоїть, то зелена в відрі ставала. То ходили до нас, і ми нікому не відмовляли. Брали, скільки їм треба. Зараз у нас міський водогін і хороша вода, і в колодязях вода не пересихала. Влітку город поливаємо.

«Хіба по-сусідськи»

Олександр Киянець, тимчасово безробітній, Корюківка:

— Доводилось мені просити і давати. Від найпростішого, по-сусідськи. Драбину до горища помогти підставити — сусід поможе. Що по господарству — завжди будь ласка. От тільки зараз вулиця вимирає. Колоду сам тягнуть не зможеш — і помогти нікому. Так це околиця Корюківки, а по селах ще страшніше.

Свого часу працював майстром лісгоспу. Прохань було достатньо. Я завжди допоможу нормальній людині, а як запахне ледарем, котрий на моїй шиї виїхати хоче, — знайду сто причин, щоб відмовити.

А от у начальства чи влади зимою замерзлого не випросиш. Премії від керівництва — зась. Пробував субсидію оформити — нема. Я ж то три місяці працюю, то безробітний. Прийду оформлювати, а вони мені — довідка з місця роботи. Так і лишаюсь: ні роботи, ні пільг на опалення. Стояв на біржі, уже і там виплати закінчились.

Допомогу. «Як довелося — прийшли і все зробили»

Надія Власенко, оператор-диспетчер (в Києві), місто Бахмач:

— Ні я не відмовляла, ні мені не відмовляли. Років 18 тому була в моєму житті складна ситуація: чоловік потрапив у лікарню, довго там лежав. Впав на роботі з висоти, він — будівельник. Серйозна травма голови, гематома, і мої друзі 20-40-річної давності зібралися і допомогли з городом. Навіть не просила. Самі зателефонували, запитали коли. Зібралися, все викопали й перевезли.

Взагалі, я людина позитивна. Мені 63 роки. Роблю зарядку, ходжу в спортзал. Намагаюся сама надавати допомогу тому, хто потребує.

30 років проробила медсестрою в травматологічному відділенні Бахмацької районної,лікарні. Надивилася всякого і всім старалася допомогти. Комусь після операції більше уваги треба було приділити, іншому за ліками сходити. Хоча в лікарні колись все необхідне було, хіба для іногородніх щось купити.

В 2005 році пішла на пенсію за вислугою, в 47 років. Влаштувалась в охорону в Києві, потім — в ЖЕК. Закінчила комп’ютерні курси, направило ЖКГ. І працюю диспетчером в жилому домі. Котельня в будинку, ліфти, електрощитові — вся програма по обслуговуванню будинку виведена на комп’ютер. Слідкую, щоб все працювало, вчасно викликаю служби.

Тижневик «Вісник Ч» №7 (1814), 18 лютого 2021 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: опитування, просити, «Вісник Ч»

Добавить в: