Наталія Романова: «Демократія - це дуже серйозна робота для всього народу»

З 29 травня до 1 червня у французькому місті Страсбурзі проходило чергове зібрання Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи. Усі 10 років існування цієї поважної європейської інституції представлена там і наша держава. Нещодавно Президент України Віктор Ющенко своїм Указом затвердив новий склад постійної делегації України в Конгресі на 2006-2007роки. Приємним сюрпризом для жителів Придесення стала поява у тому списку голови Чернігівської обласної ради Наталії Романової. «Гарт» взяв у неї інтерв’ю відразу по її поверненні зі Страсбурга.



— Наталіє Андріївно, розкажіть, будь ласка, що являє собою цей Конгрес, хто входить до складу його представницьких делегацій, які питання він розглядає?

— Конгрес місцевих і регіональних рад є однією з 4-х основних інституцій Ради Європи. Окрім Конгресу, це ще уряд РЄ, Парламентська Асамблея РЄ і Європейський суд з прав людини. В Конгресі представлені делегації 46 країн — членів Ради Європи. У їхньому складі — мери міст і керівники регіонів. Зібрання Конгресу — це реальна можливість для них зустрітися, поспілкуватися, дізнатися про найкращий європейський муніципальний і регіональний досвід управління.

Українська делегація складається з 16 чоловік. Місцеві ради представляють мери Одеси, Донецька, Дніпропетровська, Охтирки, депутати місцевих рад; регіони — голови Житомирської, Чернігівської, Івано-Франківської, Закарпатської, Волинської областей і голова Верховної Ради АР Крим. Те, що нам довелося там робити, засвідчило: це не лише представницька, а ще й певна дипломатична місія.

Протягом трьох днів пленарних засідань ми приймали резолюції та рекомендації з широкого кола питань. Розглядалось, наприклад, питання створення єврорегіонів. Була прийнята резолюція про Адріа-тичний Єврорегіон, йшлося про так званий Балтійський Єврорегіон з центром у Санкт-Петербурзі, слухалось важливе для нас питання про створення Чорноморського Єврорегіону.

Багато розглядалося питань муніципального життя, наприклад про статус столичних міст. Говорили ми і про збереження ландшафтів, використання водних ресурсів, проблеми, пов’язані з утилізацією відходів, тобто такі, що мають практичне значення, та інші.

— Як я зрозуміла, всі названі Вами геми обговорювалися в загальноєвропейському контексті А чи порушувались на Конгресі питання, які стосувалися б тільки України?

— Для України були прийняті дві дуже важливі резолюції і дві рекомендації. Перша стосувалася чорнобильських проблем, і тут треба віддати належне Володимирові Петровичу Вдовиченку — меру Славутича, членові нашої делегації: він дуже багато зусиль доклав, щоб європейці побачили справжню картину наслідків Чорнобильської катастрофи. До 20-річчя аварії на ЧАЄС була проведена конференція, у якій взяла участь велика кількість європарламентарів, зокрема таких відомих, як пан Вітмар. Це людина, котра очолювала тут цілу комісію з дослідження чорнобильського питання в Україні. Побачене дуже вразило європейців, і тому прийнятий Конгресом документ став не просто черговою резолюцією. До нього був включений пункт про необхідність надання Україні матеріальних, інформаційних, інших видів ресурсів, які мають бути спрямовані на подолання наслідків Чорнобильської катастрофи.

Ще одна важлива для України резолюція стосувалася місцевих виборів. Вона приймалась за результатами роботи на наших виборах цілої моніто-рингової групи Конгресу під керівництвом Ллойда Вільямса. Спостерігачі звернули увагу на відповідність виборів європейським стандартам, але водночас помітили, що місцеві вибори були начебто .принесені в жертву парламентським.

Хоча в цілому, безумовно, дуже позитивне враження на європейців справила відсутність адмінресурсу, атмосфера свободи слова, активність і мудрість наших людей, які, незважаючи на наявність більш ніж 50 суб’єктів виборчого процесу, підійшли до вибору зважено й обрали 5-7 політичних партій.

— Наталіє Андріївно, що з почутого у Страсбурзі Ви зможете використати на благо Чернігівщини, якщо Ви вже мали час над цим подумати?

— Практично все. Ну, по-перше, по Чорнобилю. Тут я не бачу різниці між Славутичем і Чернігівською областю. Я бачу спільні проблеми, спільну біду, і тому, безумовно, «Принципи Славутича*, які проголошені в резолюції Конгресу і в яких містяться зобов’язання місцевих влад, регіональної влади щодо розв’язання проблем, пов’язаних з Чорнобильською катастрофою, є обов’язковими і для нас. Це перше. Друге — щодо виборів. Ми докладемо всіх зусиль для висловлення свого бачення і щоб Воно знайшло відображення у відповідних законах, щоб місцеві вибори не були такою собі Попелюшкою, посунутою на другий план парламентськими виборами. Щоб нарешті були вирішені питання, які стосуються нормальних списків, щоб вибори були розведені у часі. Безумовно, це дозволить спокійніше і з меншою кількістю помилок проводити їх.

Якщо говорити про збереження водних ресурсів і самобутності ландшафтів, екологічні проблеми, пов’язані зі сміттєзвалищами, то ці питання є актуальними не лише для Чернігова. В резолюції щодо стану саме таких сміттєзвалищ важливу роль відіграють пункти, згідно з якими містам і селам, що межують з ними, виплачується певна компенсація. Крім того, обов’язково створюються санітарні кордони, служби, які мають займатися сортуванням сміття. Отже, знаючи, в якому напрямку тут рухається Європа, мгі будемо намагатися у себе ці напрямки підтримати.

Стосовно збереження водних ресурсів — те ж саме. Ми знаємо, що наша Чернігівщина — прекрасна, є багато озер і річок. Але наскільки вони знов-таки правильно використовуються з екологічної точки зору — це теж велике питання. Обласна рада, до речі, зараз цим займається. У нас дійсно є такі санаторні зони. Але подивіться на них, на ті ж Блакитні озера — в якому вони стані?

Вони вражають своєю красою, але озирнись навколо — і побачиш купи сміття. Таке ставлення До природи є, певною мірою, варварським, в тому числі і з боку місцевих влад. Ми ще не вміємо так організувати використання своїх ресурсів, ландшафтів, щоб вони радували око і приносили користь, наповнюючи бюджет.

Думаю, що всі привезені матеріали ляжуть в основу роботи обласно?ради. Крім того, я обов'язково ознайомлю з ними представників наших районних влад, міських голів, вважаю, нам є про що говорити.

— Що цей Конгрес дав Вам особисто? Яке враження справила на Вас Європа, люди, з якими довелося спілкуватися?

— Головний висновок, який я для себе зробила, — участь у цьому Конгресі дає можливість поспілкуватися з представниками дуже багатьох народів, встановити культурні зв’язки, побачити, в яких напрямках можна розвивати інвестиційну політику. Крім того, це можливість на особистому рівні дати представникам інших народів відчути, що таке Україна. От, зокрема, під час цього форуму в Раді Європи експонувалась виставка дитячого малюнка, привезена з Донеччини. Виставка справила надзвичайне враження, і чимало представників іноземних делегацій висловлювали своє захоплення талантами наших дітей.

Я брала із собою багато інформаційної літератури про Чернігівщину. Завдяки їй європейці відкривали для себе красу і древність нашого краю, дивувалися нашим соборам, старовинним містам, таким, як Ніжин, Любеч, Мезин, висловлювали бажання приїхати до нас, щоб все це побачити. А я зайвий раз відчула, наскільки важливим є питання створення туристичної інфраструктури.

Постійному представництву України у Страсбурзі я подарувала картину нашого художника Володимира Ємця із зображенням деснянського краєвиду. Робота настільки вразила всіх своєю красою, що тепер прикрашає приміщення нашого представництва.

Були у нас також зустрічі з людьми із бізнесових кіл. їх цікавили більш прагматичні питання: напрямки розвитку нашої економіки, сільського господарства, наша ресурсна база, місця, де можна знайти точки дотику. Я вважаю, що ця поїздка була дуже корисною, і перш за все тим, що дозволила подивитись на Чернігівщину, на роль місцевої влади в нашому регіоні з точки зору європейських стандартів і пріоритетів.

Що стосується вражень. Я вперше потрапила в серце старої буржуазної Європи — Страсбург, і знаєте, що мене вразило? Те, що поряд з цим європейським комфортом абсолютно в первозданній красі збережена дика природа. Там можна побачити диких качок, які плавають у ставках, над містом постійно літають лелеки, без упину співають птахи — со-лов’ї і дрозди. їх там стільки, як голубів у нас! От що таке екологія. Багато квітів, і таке відчуття, що вулиця для людей, які виходять з дому, є продовженням їхньої домівки. Мені б дуже хотілося, щоб такий затишок панував і на наших вулицях. Але це рівень культури, який складався сторіччями.

Мене дуже вразило, що люди, які займають досить високі посади в Європі — мери міст, керівники префектур — за всіх обставин залишаються дуже простими, відкритими у спілкуванні людьми, які усвідомлюють свою велику відповідальність перед громадою, що їх обрала. Для них зовсім незрозуміло, як можна витратити бюджетні кошти, виграти вибори і після цього обрати якусь іншу посаду в іншому представницькому органі. Вони сам принцип цього не сприймають. Тут ми бачимо різницю в менталітетах.

— А що говорять європейці про Україну сьогоднішню? Як ставляться до нас з огляду на не зовсім виправдані сподівання помаранчевої революції?

— Хочу сказати, що європейці — дуже виважені люди, і це впадало в очі під час роботи Конгресу. Вони уникають різких висловлювань, і навіть коли говорять про щось негативне, то намагаються бути толерантними. Європейці, як ніхто, розуміють, що для того, аби демократія запрацювала, потрібен не рік, як іноді у нас вважають, а багато століть. Франція — це земля Вольтера, Монтеск’є, Руссо, людей, які вперше проголосили такі пріоритети, як природні і політичні права людини. Французи пам'ятають, який шлях вони пройшли до досягнення справжніх зразків демократії. Тому, якщо ми зі своєї точки зору вважаємо, що не всього, на що сподівалися, досягнуто, то з їхньої точки зору, річний термін занадто малий. Головне — закласти основний напрямок — повагу до такої основної демократичної цінності, як права людини. На цей тест нас будуть постійно перевіряти.

Сьогодні, я б сказала так, у європейців є великі сподівання. Але я хочу звернути увагу на інше. От іноді нам здається, що ми дуже велику справу зробили — подолали кучмізм і тепер Європа повинна нам допомогти, «закидати» якоюсь благодійною підтримкою. Але демократія — це дуже серйозна робота всього народу над закладенням основ нормального життя — економічного і політичного. Це інструмент, який в руках, скажімо, мавпи може перетворитися на примітивну дубину, яка від тоталітарної дубини нічим відрізнятися не буде. Демократія — це перш за все повага до прав людини, відчуття внутрішнього достоїнства абсолютно всіма представниками влади, розуміння колосальної відповідальності перед громадою. І якщо за 5 років ми зможемо показати, що наповнюємо наші гасла конкретним змістом, тоді нас в Європі зрозуміють і скажуть: «Так, у них є демократія. Так, ми їх поважаємо, нам хочеться з ними спілкуватися. Так, ми будемо з ними співпрацювати і створимо із ними єдиний простір».

Інтерв ’ю записала Наталія Потапчук

«Гарт» №23 (2255) від 8 червня 2006

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: