Вічна черга, або Contra spem spero

„Без надії сподіваюсь”, — казали латиняни тоді, коли втрачали надію на милість долі. І все ж таки сподівались, як і герої моєї невеселої історії. Ужитті інвалідів Великої Вітчизняної війни І групи Олексія Смирнова з Тупичева Городнянського району та Трохима Фурса з Кархівки Чернігівського району є багато спільного: обоє втратили по нозі на фронті — Олексій Миколайович на Кубані, Трохим Михайлович під Коростенем; обоє мають бойові нагороди, а ще — чекають у довжелезній черзі на отримання від держави автомобіля.



— На передовій я не ховав-ся за спини товаришів, — розповідає Трохим Фурс. — Багато разів мене було поранено, вод-йому з боїв контузило. З дев'ятнадцяти років ношу протез. Мій старенький „Запорожець"давно відслужив свій строк.

Звернувся ветеран з цього приводу ще п'ять років тому до Адміністрації Президента України, а його звернення переслали до Головного управління праці та соціального захисту населення Чернігівської облдержадміністрації. На що звідти відповіли: „Повідомляємо, що Ви з 04.07.2001 року перебуваєте на обліку на заміну автомобіля безкоштовно. У черзі Ви під номером 299. Спецавтотранспорт надається інвалідам тільки в порядку черги”. Яким же було здивування інваліда, коли в наступному листі його поінформували, що його номер вже 337. А нинішнього року Трохим Михайлович вже опинився під номером 756. Ветеран переконаний — в'обласному центрі його свідомо перекидають у черзі.



Щоб розібратися в ситуації, я звернувся до начальника Головного управління праці та соціального захисту населення Чернігівської облдержадміністрації Миколи Уложенка.

— Насправді лист за № 2304/ 02, в якому зазначалося, що Трохим Михайлович перебуває у черзі під номером 299, неправильно датовано, — каже начальник. — Він отримав його не у2001 році, а у2002році. У2001 році він був 337, а через рік 229.

Як бачите, черга скоротилася на 108 чоловік.

— Але чому ж тоді через чотири роки він опинився аж на 756 місці?

— Трохим Михайлович Фурс переведений в іншу чергу. У ній перебувають ті, хто, згідно з висновками медиків, не має права самостійно керувати автомобілем, а лише член його сім'ї має таке право. Пільгові умови у цій черзі передбачають доплату ветераном 7 % вартості автомобіля.

У ситуації з Олексієм Смирновим взагалі багато неясного. Він потрапив у дивну історію. Рік тому Олексію Миколайовичу зателефонували з Городні. Запропонували привезти його „Запорожця” на обмін на нову машину. Це фронтовик і зробив.

— Було це в п'ятницю, — згадує Смирнов. — Здав стареньку інвалідку в металобрухт, оформив документи про здачу. За новим авто наказали приїхати після вихідних, потім попросили зачекати. Ось і чекаю вже рік. Правда, у квітні прислали письмову відповідь, мовляв, ваша черга 310, але ж рік тому я був серед перших на пільгову машину.

— Олексій Миколайович з 1 липня 1996 року перебував на обліку на заміну автомобіля ЗАЗ-968 на автомобіль „ Таврія * модифікації З АЗ-110270 (на дві руки з ураженням однієї ноги) безкоштовно. Але, відповідно до п.21 „Порядку забезпечення інвалідів автомобілями", затвердженого Постановою Кабміну України від 8 вересня 1997року, інваліди війни безплатно забезпечуються автомобілями за наявності посвідчення водія, медичного висновку на право забезпечення автомобілем безплатно, відсутності протипоказань до керування. А, згідно з медичною карткою від 30 травня 2004 року, Олексій Смирнов непридатний до керування авто-транспортом, оскільки в нього глаукома. За таких умов його поз-бавили права на отримання машини безкоштовно, але він має право стати власником авто на пільгових умовах з оплатою 7 % теж з керуванням члена сім'ї. На цей час автомобілями зазначеної модифікації забезпечені інваліди війни, які перебували на обліку до 2 листопада 1994 року.

Але найцікавіше те, що через рік Олексій Миколайович надав іншу медичну довідку, видану Городнянською центральною райл-ікарнею. Там зазначалося, що йому керування дозволено. Як з'ясували спеціалісти Городнянського райуправління праці та соціального захисту населення, ветерану операції ніхто не робив. То де ж поділася глаукома? Щоб це з'ясувати, я направив листа начальнику Обласного управління охорони здоров 'я М. П. Дейкунуз проханням роз’яснити, може все-таки Смирнов керувати автомобілем чи ні. Звідти відповіли:”... медичну довідку про придатність до керування транспортним засобом на ім'я Смирнова О.М. від 31.05.05р. за Ns 366243 слід вважати недійсною. Цей випадок розглянуто у колективі лікарів То-роднянської ЦРЛ, лікарю-окулісту вказано на необхідність ретельного огляду”. Виходить, що у Смирнова все ж таки глаукома є.

Отож доля звела Трохима Фурса та Олексія Смирнова у черзі за машинами, якими керувати мають право лише члени їх сімей. Та, схоже, це буде Contra spem spero, тобто сподіванням без надії, бо в Головному управлінні праці та соціального захисту населення на обліку для забезпечення спецавто-транспортом станом на 1 квітня нинішнього року перебувало 5409 інвалідів, з. них — 1687 інвалідів Великої Вітчизняної війни. Лише у тій черзі, де Фуре та Смирнов, 1336 інвалідів. Інвалідів багато, а автомобілів мало. Минулого року їх надійшло в область лише 161,

3 них інвалідам війни дісталося 122.3 початку нинішнього року — 78 (12 інвалідам-фронтовикам).

Андрій Димич, «Гарт» №21 (2253) від 25 травня 2006

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: