Рабство під гіпнозом?

Тепер житель Горбового Новгород - Сіверського району Микола Шевкун жартує: „На Кавказі крадуть наречених, а у нас в селі — женихів”. Та ще сім місяців тому йому було не до жартів. Адже Миколу Михайловича викрали у буквальному розумінні цього слова. А організувала це викрадення жінка, яка, можливо, має гіпнотичні здібності.



Ця унікальна кримінальна справа дещо схожа на кінофільм „Кавказька полонянка", але навпаки. Не комедія, а трилер. Де замість студентки, комсомолки і просто красуні Ніни — підстаркуватий сільський дядько Микола, замість товариша Саахова — „хазяйка" — хвора немолода жінка, а замість веселих краєвидів сонячного Кавказу — багнюка і холод пізньої осені українського Полісся. І ще невеликий наліт таємничості, а можливо, навіть і містики. Не виключено, що героїня цієї публікації має на чоловіків незбагненний вплив. Ті, хто під нього потрапив, до цього часу так і не змогли пояснити, чому вони корилися „хазяйці".

«Новгород-сіверський полонений»

Микола Шевкун — звичайний одинокий немолодий сільський дядько, вже пенсіонер, любитель перехилити чарку, у нього за плечима, крім невеличкої пенсії, хати та шматка городу, немає нічого. Зовсім не підходяща кандидатура для сучасних кримінальних сюжетів періоду початкового накопичення капіталу. Але, виявляється, „на будь-який товар є свій покупець".

Більш ніж рік тому до нього причепилася вдова далекого родича Ганна Д. Чим він їй сподобався— невідомо. Але кружляла вона над ним, як муха над, скажімо, колишнім медом. Пропонувала йому переїхати до неї у Новгород-Сіверський і жити разом. Вона вже немолода, а в господарстві помічник потрібен. Микола, який вже після розлучення давно жив одинаком, відбивався від цих пропозицій як міг...

— Вона приїздила до мене кілька разів, пропонувала разом жити, — розповідає Микола Михайлович.

— Але я не хотів. Навіщо воно мені треба. Та й страшна ж вона яка з виду! Останній раз приїхала і в мене паспорт украла. Коли треба було пенсію отримувати, я його не знайшов і відразу зрозумів: Ганнина робота. Я сів на велосипед і поїхав до неї у Новгород.

Поїхав і залишився жити і працювати на „хазяйку” на кілька днів, поки не втік.

— Працював у її господарстві, — розповідає колишній полоненик. — Хоча яке там господарство, слова доброго не варте. На городі допомагав. Ганна мені наказувала, щоб я написав довіреність, за якою вона б отримувала мою пенсію. У мене „чорнобильська” пенсія, я ліквідатор другої категорії. Та хіба ж я інвалід і сам не можу свої гроші забрати?! Пожив у неї трохи, забрав паспорт і втік.

Микола тоді втікав так, що залишив і велосипед, і пенсію, яку отримав напередодні. Проте радий, що позбувся постійного нагляду „хазяйки" та її сина. Але його історія на цьому лише почалася. Ганна Д. не забула про втікача. Через кілька місяців пізньої осені вона кілька разів телефонувала у Горбівський магазин, цікавилася, як там Микола Шевкун поживає. А 19 листопада вислала по нього „групу захвату” — трьох чоловіків: рідного сина Андрія, який, м'яко кажучи, має проблеми з розумовим розвитком, та ще двох сусідів. Усі троє слухалися Ганну беззаперечно.

Операція пройшла чисто. Ганна та троє чоловіків прибули у Горбове, знайшли будинок, де живуть Микола зі своєю старенькою тіткою. Андрій з напарниками зайшли до хати. Господаря вдОма не виявилося, була лише його тітка. Чоловіки їй сказали, що вони Миколині знайомі, один назвався співробітником міліції, хоча навіть старій жінці його вигляд здався підозрілим та й документів він не показав. Тітка сказала, що Миколи вдома немає — пішов до сусідів дивитися телевізор.

Далі четвірка вже чекала Миколу на вулиці. Приблизно о 19.30, коли, нічого не підозрюючи, чоловік повертався додому, пастка зачинилася.

— До мене підійшли четверо, — розповідає Микола. — Я впізнав Ганну та Ті сина, двоє інших чоловіків мені не були знайомі. Вони сказали, щоб я йшов з ними і не думав утікати, бо поб’ють.

Миколу повели у Новго-род-Сіверський пішки, 10 кілометрів залізницею по шпалах. Всю дорогу тримали за руки, щсю не вирвався і не втік. Випустили лише у дворі Ганниного господарства.

Весь час, поки Микола був у „полоні” в будинку Ганни, за ним постійно слідкували — чи то сама "хазяйка’, чи Л син, чи хтось із двох чоловіків із “групи захвату", які теж працювали на „хазяйку". Микола допомагав по господарству, ходив з Андрієм та іншими чоловіками на „шабашки".

— За мною постійно слідкували, — розповідає Микола Шевкун. — Не давали самому виходити з двору. Забороняли спілкуватися з іншими людьми. Погрожували побити, коли спробую втекти. І знову Ганна говорила, щоб я дозволив їй отримувати мою пенсію.

Визволення з «рабства»

Наступного дня після викрадення Миколи Шев-куна до Новгород-Сіверсь-кого райвідділу внутрішніх справ з Горбового зателефонувала його сусідка і повідомила про зникнення Миколи. А через два дні його знайшов олеруповно-важений карного розшуку райвідділу старший лейтенант міліції Віктор Філонов. Він у райвідділі займається розшуком безвісти зниклих, злочинців, встановленням особи неопізнаних трупів.

— Я виїхав у Горбове, щоб встановити обставини зникнення. Тітка Шевкуна розповіла, що того вечора Микола пішов до сусіда і додому не повернувся. Вона також розповіла, що того дня до неї заходили троє чоловіків, які здалися їй підозрілими, і цікавилися, де її племінник. Вона їх вигнала з хати. Один з цих чоловіків здавався їй знайомим. Він якимось чином був пов’язаний з жінкою, на ім'я Галя, котра в 2004 році кілька разів приїздила до Миколи і пропонувала йому переїхати до неї жити. Але він відмовлявся. Потім, при опитуванні місцевих жителів, продавець магазину мені розло-' віла, що за кілька днів до зникнення Шевкуна у магазин телефонувала жінка і цікавилася, як справи у Миколи. Вона ж телефонувала і наступного дня після зникнення і запитувала, чи все у селі нормально. Продавщиця, ще не знаючи, що трапилося з Миколою, відповіла, що все добре. Після цього дзвінків не було. Також я знайшов чоловіка, якому Шевкун розповідав про те, де жив у Новгороді-Сіверському, коли вперше опинився у "полоні". Але лише приблизно. Я відразу зателефонував хлопцям у розшук. Приблизно сказав, де ця жінка може мешкати. Наші співробітники досить швидко встановили це місце і цю жінку. Коли вони зайшли у будинок, то побачили Миколу.

Полоненик був несказанно радий визволенню, у райвідділі міліції, куди його привезли з будинку Ганни Д., написав заяву про те, що його незаконно позбавили волі. Свої свідчення також дали син Ганни та її двоє сусідів. Як виявилося пізніше, випадок з Миколою не був для Ганни першим. У цієї жінки і раніше були .квартиранти", за яких вона отримувала пенсію і які працювали у її господарстві. За словами Віктора Філонова, ці чоловіки перебували під впливом Ганни. Навіть син називав її не матір'ю, а — "хазяйкою”.

Після заяви Миколи Шевкуна прокуратурою району була порушена кримінальна справа за ст.146 (незаконне позбавлення волі або викрадення людини). Справа була розслідувана прокуратурою і передана до суду. До речі, всі інші чоловіки (а їх за останні роки було декілька), які підпадали під вплив цієї жінки, таких заяв написати не захотіли, а може, й побоялися того, що .хазяйка” може помститися. Бо кажуть, що є в ній щось таке...

Незважаючи на певні психічні розлади, Ганна та її син Андрій були визнані осудними. Два місяці тому Семенівський районний суд виніс вирок, згідно з яким вони із сином були засуджені до 1 року позбавлення волі з іспитовим строком 1 рік.

За словами прокурора Новгород-Сіверського району Олега Рябця, який виступав державним обвинувачем на суді, Ганна повністю визнала свою провину і щиро каялася. Вона думала, що їй загрожує реальне ув’язнення і просила, щоб тільки не "садили” її сина.

У чому сила?

Коли ми приїхали до двору героїні цієї історії, Віктор Філонов сказав, що Ганна Д. з чужими намагається говорити лише через ворота, а вони, до речі, як і паркан двору, обтягнуті зверху колючим дротом. Але нам повезло, і ми зустріли Ганну на вулиці. Вона якраз тягла у двір старі прогнилі ноші з поламаною ручкою. Сказала, що сусіди віддали на дрова. Ганна — невеликого зросту, сутула, обличчя ховає за темними окулярами. Погляд неможливо упіймати. Наші спроби її розговорити були не дуже вдалими. Жінка буркотіла щось під ніс І явно не була настроєна на розмову. Єдине, що вдалося зрозуміти, так те, що все вже в минулому, що вона хоче про все забути. Однак і в міліції, і в прокуратурі нам розповіли, що лише на перший погляд Ганна справляє враження неадекватної особи. Насправді це розумна жінка, яка знає, чого хоче.

Єдине, що не було встановлено під час розслідування цієї справи, — яким же чином ця жінка могла маніпулювати чоловіками. Чому вони її слухалися, чому працювали, чому боялися вийти за ворота двору, чому віддавали всю пенсію і, врешті-решт, йшли на злочин? Якими здібностями володіє ця жінка в темних окулярах?

Микола Шевкун теж не зміг нам дати відповідь на це запитання. У Віктора Філонова своя версія. .Вона спеціально підшукувала самотніх, слабохарактерних чоловіків, які спилися й опустилися на дно життя і якими можна було легко керувати”, — вважає опер.

Однак у прокуратурі району вважають дещо інакше. Говорить прокурор Олег Рябець: "У ході розслідування цієї справи ми спеціально не зосереджувались на цьому питанні. Але думаю, що, можливо, без певних екстрасенсорних можливостей цієї жінки не обійшлося. Інакше пояснити поведінку цих чоловіків дуже важко”. У нас виникло запитання, чи не побоювалися правоохоронці притягати до відповідальності таку жінку. Сказали, що ні. Проте під час нашої бесіди Олег Рябець напівжартома зауважив, що він відноситься до тієї категорії людей, на яких гіпноз не впливає.

Валерій Литовченко, «Гарт» №17 (2249) від 27 квітня 2006

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: