Крадії худоби. Нічого святого

Викрадення худоби за кілька останніх років стало справжнім бичем українського села. Забираючи останню корову-годувальницю, злодії ставлять на межу виживання цілі родини. Про дві такі кримінальні справи, розслідувані та розкриті співробітниками РВ УМВС, кореспондентові „Гарту” розповів виконувач обов’язків начальника Варвинського районного відділу внутрішніх справ Станіслав Бобир.

Викрадача корів вирахували за шкурами

У грудні минулого року співробітники райвідділу затримали 33-річного Юрія Н. Він був уже неодноразово судимий і спеціалізувався на крадіжках худоби. На його совісті цього разу була ціла серія викрадень худоби як з колективних, так і з приватних господарств. Лише за кілька місяців він умудрився викрасти чотирьох телят, бичка та коня. Що цікаво, цей глава сімейства, батько двох дітей, мав в особистому господарстві 6 корів.

Вийти на слід викрадача худоби допомогли шкіри забитих тварин.

— Шукати викрадену худобу досить непросто, — говорить Станіслав Бобир. — Як правило, викрадачі з нашого та сусідніх районів здають м'ясо приватним підприємцям у Прилуках. Таких приймальників там кілька десятків, і перевірити їх усіх практично неможливо. А от шкури приймають всього кілька підприємців. До них ми і звернулися. І відразу влучили у ціль. В одного з таких підприємців ми знайшли шкуру бичка, викраденого напередодні в одному із КСП району. Підприємець не став відпиратися і вказав на чоловіка, який продав йому м’ясо та шкуру. Далі затримання було справою техніки.

Конокрад-невдаха Красти теж треба вміти. Наприклад, у 23-річного Віталія з Озерян це не дуже добре виходило. Можливо, через це кілька років тому він і .загримів" за грати за крадіжки худоби, однак коли повернувся додому восени минулого року, вирішив знову взятися за старе. У листопаді протягом двох тижнів він скоїв три крадіжки — двох коней та корови, однак усі вони виявилися невдалими. Так, якось уночі він викрав із хліва в одного із мешканців села коня. Але коли виводив коня на луг, той вирвався й утік. Коня знайшли наступного дня міліціонери, які прибули у село за викликом. Через кілька днів була нова спроба. Цього разу Віталію сподобався кінь, який утримувався у господарстві місцевого будинку престарілих. Але вночі, коли злодій вивів коня із стайні, його знову спіткала невдача, і цей гривастий, не захотівши піти на ковбасу, вирвався з рук конокрада.

А ще через кілька днів Віталій викрасти корову в жінки, яка жила по сусідству. У сім'ї було двоє маленьких дітей, ця корова була справжньою годувальницею сім’ї. Микола про це знав, але йому вистачило совісті вивести худобину з хліва. Злодій завів здобич у старий покинутий будинок і вирішив прийти по неї наступної ночі. Однак наступного дня, коли пастухи гнали повз цей будинок череду, вони почули, що там реве корова. Забігли подивитися і знайшли викрадену корову. Співробітники райвідділу влаштували засідку. Та, запідозривши небезпеку, Віталій ввечері втік. Проте сховатися надовго від правоохоронців йому не вдалося. Через кілька днів його затримали в родичів у Прилуцькому районі, де він переховувався разом зі своєю співмешканкою.

І Віталій, і Юрій звинувачувалися за ч. З ст. 185 КК України (крадіжка з проникненням у приміщення), їхні справи вже розслідувані, за вироком суду вони отримали по кілька років ув’язнення умовно.

Валерій Литовченко, «Гарт» №13 (2345) від 30 березня 2006

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: