Начальник «убійного» відділу Віктор Нагорний: «Карний розшук - це «вічні чергові»

Робота співробітників карного розшуку завдяки майстрам детективного жанру завжди мала присмак романтики. Особливо після того, як телеекрани заполонили серіали на кшталт „Ментів", „Убійної сили",„Насті Каменської" тощо. Проте, як вважає Віктор Нагорний — майор міліції, начальник відділу з розкриття злочинів проти особи карного розшуку Чернігівського міськвідділу внутрішніх справ — телесеріали дуже далекі від реалій. Служба в оперів набагато важча і цікавіша.



Днями за розкриття резонансного злочину — вбивства 28-річного чернігівця — Віктора Нагорного серед інших було нагороджено відзнакою МВС — „Хрестом за заслуги”. Про розкриття цього вбивства та про деякі специфічні особливості роботи оперативників карного розшуку він розповів в ексклюзивному інтерв’ю „Гарту”: — Карний розшук недарма у міліції називають „вічними черговими”. Тому що вихідних днів у звичному розумінні для нас немає. Повідомлення про те, що в Десні знайдено труп вбитого чоловіка, припало якраз на вихідний день — 2 січня. Ми відразу виїхали на місце і почали працювати. Вже до кінця дня встановили особу загиблого. Як вже відомо, цього чоловіка застрелили, а потім, прив'язавши до шиї бетонний блок, кинули в річку. Зазначу, що лише у кіно опер сам розкриває вбивство. Насправді ж працюють на розкриття всі служби міліції, починаючи з дільничних інспекторів. Так було і цього разу. На розкритті був задіяний не лише наш відділ, а й Управління карного розшуку УМВС області, інші підрозділи ЧМВ ВС. Ми окреслили коло підозрюваних, ймовірні мотиви злочину. Тобто провели, можливо, непомітну, але надзвичайно важливу частину роботи з розкриття вбивства. А от затримували підозрюваного вже як у кіно: була розроблена спеціальна операція, за „об’єктом” велося спостереження. Брали його красиво — з ДАІ та „Беркутом" прямо на дорозі поблизу Чернігова. Все це було зроблено не з бажання похизуватися, а через те, що підозрювали у зловмисника наявність зброї. Операція пройшла чисто. Затримання для підозрюваного стало шоком. Адже з часу вбивства пройшло майже два тижні і він не думав, що його зможуть знайти. Зараз триває слідство, тому про особливості скоєння злочину говорити рано, але скажу, що основним мотивом були звичайні ревнощі. Досить заможний чоловік приревнував свою дружину до свого молодшого знайомого і розв’язав цю сімейну проблему по-своєму.

— Вікторе Івановичу, чому Ви обрали для себе роботу саме в карному розшуку?

— Про це я мріяв ще з того часу, як навчався в училищі міліції. Я закінчив його в 1996 році, але спочатку починав службу в кримінальній міліції у справах неповнолітніх. Тоді карний розшук вважався елітним підрозділом, і, щоб до нього потрапити, треба було постаратися. А служба в КМСН давала не тільки стаж оперативної роботи, а й досвід.

— Ви пам'ятаєте свій перший розкритий злочин?

— Звичайно. До речі, з моїм першим затриманим злочинцем я постійно зіштовхувався упродовж всієї моєї служби. Мені тоді доручили розслідувати крадіжку в приватному секторі в районі Ялівщини. Я прийшов на місце злочину, поговорив з господаркою обкраденого будинку (а викрали тоді гроші). І вона сказала, що підозрює одного хлопчину, старшокласника. Я прийшов до нього в школу, поговорив. Він вперто не зізнавався. Довелося доставити хлопця до райвідділу. Тут він і зізнався, сказав, що купив на вкрадені гроші фотоапарат. Років через три я його „брав" за серію пограбувань на вулицях Чернігова. Тоді він зривав з дівчат золоті ланцюжки і сережки. Минулого року ми зустрілися знову, цей хлопець якраз повернувся з місць позбавлення волі. Він зайшов до мене на Шевченка, 13, сказав, що порозумнішав і з криміналом зав'язав назавжди. А десь через півтора місяця після цього я дізнався, що його знову заарештували, за пограбування. Таких, як він, ми називаємо „відпускниками". Погуляв трохи на свободі — і знову повернувся за грати.

— Які злочини найлегше розкривати?

— Однозначно сказати не можна. Все залежить від обставин. Навіть якщо у кімнаті, де сталося вбивство, наприклад, було лише двоє — жертва і підозрюваний, то інколи треба ще дуже постаратися, аби довести, що підозрюваний і є вбивцею. Наприклад, якщо говорити про розкриття вбивства в умовах неочевидності, то мені пригадується, як ми два роки тому буквально за кілька годин розкрили вбивство на проспекті Миру, коли в шахті теплотраси знайшли розчленований труп чоловіка. Тоді ми робили поквартирний обхід території і майже відразу вийшли на квартиру, де сталося вбивство. Дуже швидко встановили особу вбивці і швидко його затримали. Як відомо, розкриття цього злочину допомогло розкрити ще два вбивства, скоєних вже самою жертвою. Досить довго — майже сорок днів — ми працювали над розкриттям убивства двох хлопців на вулиці Космонавтів. Працювали всі ці дні дуже напружено, і результат був досягнутий. Зловмисників затримали.

— Не хотілося змінити роботу?

— Ні. Особисто мені вона подобається, тому й займаюся нею вже десятий рік. Зараз, можливо, ставлення до неї навіть у співробітників міліції дещо змінюється. Раніше працювати в карному розшуку вважалося престижним. Був відбір. Щоб стати пристойним опером, зрозуміти тонкощі професії, а тим більше потрапити у наш відділ, потрібно було пропрацювати кілька років. Ще зовсім недавно у моєму відділі працювали переважно майори. Але люди професійно виросли, перейшли в інші служби. Багато хто, особливо з молоді, не витримує. Переходить до інших підрозділів. Тим більше, що зарплата наших оперативнике лише на кілька десятків гривень більша, ніж у колег з інших підрозділів, а роботи і навантажень набагато більше. Тепер у карному розшуку міста з великим досвідом роботи залишилися працювати начальник відділу Вадим Парфентьєв та я. Доводиться готувати молоду зміну. Вчити на власному досвіді. Але справляємося. Я гадаю, що ми зуміємо виховати справжніх професіоналів.

Петро Кошарний, «Гарт» №7 (2339) від 16 лютого 2006

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: