Де ви, майоре Брунов?

Вперше про Йосипа Натановича Брунова я дізналася від нині покійного Володимира Денисовича Драгунова — керівника обласного штабу «Пошук».



Після відсторонення у вересні 1343 року зд командування партизанським з’єднанням ім. М. Коцюбинського Миколи Таранущенка партизанів очолив колиимй командир розвідки з'єднання майор Брунов.

Аби зібрати якомога більше фате із життя Йосипа Натановича, свого часу я написала листа Герою Радянського Союзу, відомому українському прозаїку, командиру партизанського зєднання їм. Щорса Юрію Олефіровичу Збанацькому. 5 листопада 1985 року отримала вщ письменника листа: «Чи пам’ятаю я Йосипа Брунова? Аякже, дуже добре. Гарний це чоловік, хоробрий командир. Влітку 1943 року вгн прибув з Українського штабу партизанського руху в наш край. Командиром з‘єднання Й.Н.Брунов пробув до зустрічі з військами Червоноі Арик на Дніпрі восени 1943 року. На жаль, після того мені-з ним зустрічатися не пощастило, він десь загубився. Тепер про нього ніяких відомостей немає. Якщо Вас ця особа дуже цікавить, в спробую найближчим часом розпитати працівників штабу (іх залишилось дуже мало) про те. як склалася його доля. Поки що це найважливіщ, що можу Вам повідомити. З сердечним вітанням Юрій Збанацький». А і юз вбором Юрій Опвфірович тяжко захворів і помер. Так обірвалася ця важлива іформаційна ниточка.

Збіглося так, що водночас з листом Збанацького я отримала довідку Головного управління кадррів Міністерства оборони СРСР від 6 листопада 1985 року

«На Ваш лист повідомляємо що за обліковими документами Головного управління кадрів значиться майор Брунов Йосип Натанович, 1901 р.н., уроженець м.Житоміра, який у 1942-43рр. проходив службу в штабі 10 Арм. Південного фронту, а в 1942-44 рр. у штабі партизанського руху на Україні та командиром з‘єднання пртизанських загонів Україні. Інших даних не маємо».

На запит до адресного бюро Житомира з проханням повідомити адресу хоча б кого-небудь з родичів Брунова мені не відповіли.

У 1994 році побачив світ збірник документів про партизанським рух «У тилу ворога», підготовлений до друку професором Чернігівського педагогічного інституту Миколою Бойком та доцентом цього навчального закладу Степаном Мельником. Книга вміщує документ, підписаний Йосипом Брумовим Це «Наказ командування партизанського з’єднання їм. М. Коцюбинського про посилення боротьби проти німецьких загарбників», датований 13 вересня 1943 року. Упорядники послалися на Центральний державний архів громадських об’єднань України, де вони відшукали згаданий документ. Так відкрився для мене новий шлях пошуків.

Однак, перш ніж звертатися до ЦДАГО, я написала запит до Державного архіву Житомирської області. Але там жодного документа про Йосипа Натановича Брунова не знайшли. Не було також даних і про його народження у Житомирі. Довідка з архіву приголомшила мене. Чому там немає жодного документа про Брунова? Адже він дійсно народився 1901 року в Житомирі. Його батько був зубним техніком. Помер в 1911 році. Йосип закінчив двокласне міське училище в 1917 році. Володів німецькою і молдавською мовами.

Після революції 1917 року гшюв за більшовиками. Спочатку червоноармієць

Брунов воюваз у складі Левківського полку, що дислокувався у Житомирі. У 1919 році навчався у Києів на тримісячних артилерійських курсах. Брав участь у боях протити Денкіна. Служив під командуванням Миколи Щорса. Був у житті Йосипа Брунова і партизанський загін Павлова, який діяв у тилу денікінських військ. Проте, де саме встановите не вдалося.

На початку двадцятих років колишній старшина батареї 3-і казанської дкзззн повернувся до Житомира. Обіймав посади секретаря губернського суду комітету соціалькото забезпечені і губернського торговея&ного комітету.

У 1931 році для тридцятирічного Брунова розпочалося нове життя, назавжди повязане з органами, безпеки. У Житомирі Йосип працював помічником оперуповноваженого ГПУ. Через три роки його перевели до Тирасполя — в Обласне управління ГПУ. Потім Брунов служив старшим помічником начальника Першого відділу 25-го прикордонного загону. дислокованого у Тирасполі.

Наступний етап — Західна Україна періоду возз'єднання із східними українськими землями. Йосип Брунов несе службу в штабі керівництва оперативно-чекістськими групами. Водночас є співробітником оперативних доручень Наркома внутрішніх справ. До квітня 1940 р. обіймає посаду начальника секретаріату УНКВС в м. Станіславі (тепер Івано-Франківськ). Потім працює в апараті управлінь НКВС у Києві та Кишинев!. З початком Великої Вітчизняної війни був командиром винищувального батальйону. Коли ж наші війська змушені були залишити землі Молдавії, Йосипа Брунова призначили заступником начальника прикордонних військ 18-і армії. Цю посаду він обіймав до грудня 1941 року.

З лютого до червня 1942 року Брунов навчався на 4-му факультеті вищої спецшколи Генерального штабу Червоної Армії в місті Казані. Йому присвоїли звання майора Потім Йосипа Натановича зараху вали до резервч Головного розвідувального управління Червоно» Армії і направили на Сталін» р-лдсь-кмй фронт. До кінця 1942 року майор Брунею очолю-розвіду вільного відділу штабу 10-ї резервної армії.

Напередодні 1943 року — нове призначення: старшин помічник начальника розвідувального відділу Українського штабу партизанського руху У серпні сорок третього Брунова закинули на Чернігівщину як заступника командира парі яванського з’єднання їм. Коцюбинського з розвідки. Наказом Українського штабу партизанського руху за Ns 87 від 7 вересня 1943 р. Брунов був тимчасово призначений виконувачем обов’язків командира з’єднання у зв’язку з відрядженням Таранущенка до Москви на невизначеннй термін. Однак вже за тиждень Йосип Натанович став на чолі партизанів без приписки «тимчасово виконую-чий*. 17 вересня 1943 р. він видав два важливих накази. Першим наказує Юрію Збанацькому терміново повернутися на базу, бо того вимагають обставини. Другим начальник штабу І.С Коновалов відряджався до загону ім. Щорса, щоб орсанізувати його переправу на правий берег Дніпра. Відомо, що партизани під командуванням Брунова надали допомогу 8-й стрілецькій дивізії під час форсування дніпровських вод.

Після визволення Чернігівщини Йосип Брунов прибув до Українського штабу партизанського руху. Ось наказ по УШПР за №00382 (нулі означають, що документ таємний) від 3 листопада 1943 р.: *3а час перебування у штабі для складання та здачі звіту виплату утримання Брунова здійснити відповідно до посади у з'єднанні».

Отже звіт Йосип Натанович склав. Однак з невідомих причин цей звіт зник. Натомість Чернігівський обком партії затвердив інший звіт, складений Таранущен-ком, який тоді працював тут інструктором у військовому відділі. Таким чином ім’я Брунова було стерто з документів бойових дій партизанського з'єднання ім. М.Коцюбинського, які зберігаються у Державному архіві Чернігівської області.

Після короткого перепочинку майор Брунов у лютому 1944 року отримав призначення представника Українського штабу партизанського руху при військовій раді 13-і армії генерал-лейтенанта Миколи Павловича Пухова. Бійці і командири партизанських з’єднань ім. М.Коцюбинського, ім. М.Щорса та ім. Бульонного були зараховані до 148-ї Чернігівської стрілецької дивізії генерал-майора Андрія Авксентійовича Мі-щенка, яка була складовою 13-ї армії.



У лютому сорок четвертого Брунова представили до військового звання "підполковник". На цьому інформація про Йосипа Натановича обривається. Можна припустити, що він з військами 13-ї армії пройшов землями Західної України, де налагоджував зв’язки з місцевими партизанськими загонами. Або, коли армія вийшла на кордон із Польщею, його відкликали до ГРУ. Можливо, з ним сталося щось інше. Отже треба шукати далі. Є надія, що в колишньому Центральному державному архіві Радянської Армії (нині Російський державний військовий архів) пощастить отримати нові документи про Брунова.

Людмила Студьонова, провідний бібліотекар відділу краєзнавство ОУНБ ім. В.Г.Короленка

«Гарт» №2 (2334) від 12 січня 2006

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: