Увага... Мотор... Фас!

Hу нарешті! Нарешті справедливість восторжествувала! Досить людині знущатися над своїм найкращим другом — собакою, особливо якщо прийдешній рік належить саме йому — другові! Годі пожинати лаври на чужих талантах і використовувати лавровий лист не за призначенням! Адже раніше як було? Зняли, скажімо, фільм. Вивезли його на фестиваль. Актрисам — квіти, артистам — шампанське. їхнім дітям — золоті брязкальця. А братам нашим меншим, якщо вони у тому фільмі брали участь, що? У кращому разі — додаткова порція ковбаси та новий ошийник.



Але ж вони, кудлаті, мають куди більший стосунок до юно, ніж ми. Тут навіть доводити нічого не треба, не озброєним об'єктивом оком вое видно. По-перше, як наука про собак називається? КІНОлогія! А робоче місце кіномеханіка як? БУДКА! А запитайте у будь-якого артиста, що робить режисер, коли в нього щось не виходить. Він ГАВКАЄ! А артисти що тоді роблять? ВИЮТЬ, шановні, виють. І це не кажучи вже про вміння деяких товаришів з трудової богеми ВИЛЯТИ ХВОСТОМ. Перед більш маститими товаришами з тієї ж богеми.

Але прозріли «царі природи». І в Каннах відбулася незвичайна церемонія, присвячена заслугам тварин у кіно. Головний приз дістався поважному, немолодому вже псові, який зіграв у монгольському фільмі «Печера жовтого собаки», Фільм не брав участі у конкурсній програмі, проте спеціально журі, як було сказано, не могло не відзначити чудову акторську гру.

Сам пес не зміг приїхати на церемонію, але журі пообіцяло, що наюроду йому обов'язково доставлять додому. Приємно, чорт забирай, що й казати!

А пам’ятаєте чудовий багатосерійний австралійський фільм «Лессі»? Старше покоління обов'язково має пам'ятати. Картину було знято за книгою американського письменника Еріка Найта «Лессі вертається додому», яка побачили світ у 1938 році. Розумна й шляхетна шотландська вівчарка полонила серця не одного мільйона телеглядачів в усьому світі. І ось. за результатами опитування журналу «Orange», Лессі, котра вперше з'явилася на екранах понад 20 років тому, визнана най популярнішою твариною в кіно!

На четвертому та п'ятому місцях у цьому опитуванні також найближчі друзі людини чарівне собаченя Лу зі «шпигунської» комедії «Коти проти собак» і вірний тер'єр Того, який подорожував з Еллі до країни Оз (нам він більше відомий як Тогошка з «Чаршиика Смарагдового міста»).

Аналогічне опитування було проведене і щодо мальованих тварин героїв мультфшільмів. Тут перше місце поесів пес Громіт з вельми популярної серії лялькових мультфільмів середини 90-х про пригоди чесної дворняги та її господаря Уеллеса. Хоча будемо чесними перше місці дісталося закордонному собаці лише тому, що респонденти не мали щастя подивитися геніальний український мультик — «Жив-був пес».

* * *

Перелічити всі фільми за участю собачих талантів неможливо. Закони фізики заважають — газетна сторінка не гумова. Першим спадає на думку, ясна річ, пес Барбос, що влаштував браконьєрській трійці грандіозний крос. А «Білий Бім — чорне вухо»? Вперше я дивився цей фільм в армії. Що там було, ой леле! Діди ридма ридали на грудях у салаг, прапорщики потім два дні зверталися до рядових винятково на ім’я-по батькові, а батальйонна дворняга Де-мбельок, вперше у своєму собачому житті була загодована по саме нікуди тушонкою, халвою та сервелатом із солдатських посилок, ще тиждень бридливо відвертала носа від належного їй за штатом борщу «на м/б».

А, наприклад, стрічка «Місячні пси», у якій, до речі, поруч із всесвітньо відомим Петром Мамоновим знімалися й акторки чернігівського Молодіжного театру Любов Веселова та Юлія Mатросова? Теж «дуже й дуже» фільм був. Добрий, людяний, Люба, й без того лагідна душа, після участі у фільмі взагалі повз жодного боздомного пса спокійно пройти не могла - все поривалася додому забрати, Сим бачив.

Ну й, парашті, хто б пам'ятав зараз чотирьох танкістів, якби не їхній пес Шарик? Без сумніву, це його заслуга, що відомий російський режисер Федір Попов зважився на своєрідне продовження серіалу. Щоправда, у нього танкістів замінили таксисти, а місце великої вівчарки зайняла маленька, але дуже вперта такса. На ній і тримається весь сюжет фільму «Чотири танкисти й собака». Саме з її, точніше його (такса виявилася не сукою), появою мирно життя чотирьох танкистів перетворюється на напружений детектив з погонями та стріляниною. А все тому, що забраковано цуценя, потрапивши у добрі руки, стає справжнім мисливським собакою. За неспокійну вдачу таксисти нагороджують його кличкою Фігаро. На першій же собачій виставці Фігаро привертав до себе увагу не тільки журі, але й злочинців. З цього моменту у такси й таксистів починаються справжні неприємності. Завдяки Фігаро, але, звичайно, закінчилося «хепі-ендом», в картина була визнана найвеселішим фільмом Виборзького фестивалю «Вікно в Європу».

* * *

Hi, не даремно помічено, що собака - одна з найкінематотрафічніших тварин і часто стає справжнім героєм фільмів, запросто переграючи навіть видатних акторів, У цьому випадку саме виконавці людських ролей змушені тримати своєрідний іспит на професіоналізм, а головне - на добрі та довірливі взаємини зі своїми чотириногими партнерами, із чималої кількості стрічок про міцну собачо-людську дружбу однією з найпотужніших можна вважати, напевно, картину «До мене, Мухтере!» Саме вона, пронизана захоплюючою міліцейською інтригою, зробила вівчарку, на кличку Мухтар, справжнім кіногероєм та улюбленцем публіки. Зазначимо, що це сталося задовго до появи у США популярного поліцейського фільму «К-9, або Собача робота». Сюжет, у принципі, елементарний: пес, який довго й віддано чекав на вокзалі свою господиню, котра його кинула, потрапив до лейтенанта міліції, який вирішив зробити з нього свого вірного напарника у справі захисту соціалістичної законності. Кого саме ловив Мухтар у цьому давньо-му-предавньому, 1964 року випуску, фільмі, згадати вже важко. Але пам'ять про незрівнянний дует пса Мухтара та актора Юрія Нікуліна, котрий спілкувався на екрані з чотириногим партнером не просто як з рівним собі, але й за правилами особливої умовної гри, сповненої живого і непідробного гумору, — це на віки!

Як це часто буває у кіно, наш Мухтар, надійний друг і непідкупний служитель закону, — повернувся! Останнім часом телебачення «крутить» серіал «Повернення Мухтара». «Новий» Мухтар — розумний і відданий пес. Він любить смачно поїсти, погратися й попустувати, але коли його друзям загрожує небезпека, він не тільки здатен знешкодити ворога, але й самостійно прийняти рішення в екстремальній ситуації. Мухтар завжди втішить та підтримає у тяжку хвилину, помирить колег, що посварилися, і навіть візьме провину на себе. Муха — як його ніжно називають оперативники — душа команди.

Цього разу в головній ролі знялися аж два чотириногих артисти (геть лапки від справжніх майстрів!). Власне, у «першому складі» грає Гуня — він же Варгун Лютар (прізвище таке). А підміняє Варгуна у деяких особливо технічно складних епізодах своєрідний каскадер і за сумісництвом його зведений брат Дункан Лютар. «Дункан у нас атлет, — розповідав головний режисер серіалу Олександр Полинников — Любить бігати, виконувати трюки. А Вартуй — «народний артист». Дуже ласкавий і обожнює спілкуватися».

Знімати тварин у кіно — важка праця, результат якої не в останню чергу залежить від везіння. Підготувати «актора» для виконання його «нелюдської» ролі — морока ще та. Потрібен абсолютний контакт «актора» з дресирувальником, котрий більшу частину зйомок стурбований однією проблемою: як змусити тварину виконати все, що там понаписував сценарист.

У фантастичній комедії «Комета», дія якої відбувається в Криму, у пса породи сенбернар було кілька великих сцен. Одна з них, на перший погляд, досить проста — собака біжить пляжем, входить у море, потім пливе. А тепер уявіть собі реакцію на море нормальної сухопутної псини, яка нічого більшого за річку раніше не бачила. Уявили? Ото ж бо й воно. Монологи режисера, який буквально чекав «біля моря погоди» кілька дорогоцінних знімальних днів, уявити важко.

Коли у кіно глядач бачить собаку, який (нарешті!) пливе, за кадром залишається найцікавіше — перед ним на спині пливе дресирувальниця з котлетою в зубах. Ось що необхідно було знімати!

Інший фільм за участю пса — цього разу ньюфаундленда — називався «Будинок з привидами». Перед дресирувальником було поставлено завдання: за два дні навчити собаку восьми (!) діям, які, до того ж, йшли підряд, без монтажу.

Ця сцена мала виглядати так. Ранок. У кімнаті спить хлопчик. Входить ньюф і починав будити хлопця. Спочатку просто тикається мордою в обличчя. Дитина закривається і спить далі. Тоді «найкращий друг людини» стрибає і, впершись лапами в точно визначене місце у ліжку, намагається стягнути з малого ковдру. Безрезультатно. Собака підходить до торшера, смикає за вимикач (мотузочку з кулькою), вмикає світло. Дитина спить. Пес підходить до магнітофона, натискає лапою на кнопку і вмикає музику.

Закінчуватися все це мало важким собачим зітханням. Нагадую, ця сцена йшла без монтажу — все потрібно було зробити підряд і без єдиної словесної команди. І, наче мало було проблем, хлопчик, який грав головну роль, виявився надміру бридливим та полохливим — відмовився терпіти собачі «ніжності», необхідні за сценарієм. Довелося пацана дублювати.

Із тицянням мордою в обличчя все було просто: до ліжка загнали загорнутого у ковдру монтера «дядю Васю» зі шматком сиру у руках. А ось із вмиканням торшера було важче. Проте і тут вихід знайшовся. До справи залучили господаря собаки. На мотузочку-вимикач повісили шматочок сиру у формі кульки. Пес хватав сир, тяг його, щоб зняти з мотузки, і тут господар робив знак «Фу», після чого пес відразу ж відпускав мотузку. Все разом створило ілюзію осмисленої поведінки тварини.

Але найзабавнішим епізодом у цьому, загалом аж ніяк не веселому, фільмі був такий. «Хлопчиші-плохиші» вкрали у героя пса і, зв'язавши його, кинули до підвалу занедбаного будинку. Того самого, з привидами. Розбишаки збираються вбити бідолаху, один із них уже стоїть над ним з цеглиною. Собака повзе до сходів, кладе голову на сходинку і дивиться в очі своєму потенційному вбивці розпачливим поглядом, сповненим скорботи.

Пес, який грав до цього всі епізоди, повзати не вмів. На це взагалі особливий талант потрібен. Терміново оббігли «з ревізією» всі клуби: чи є у кого ньюф «повзучий»? Знайшли суку, щоправда дещо тендітну, але у напівтемному підвалі спробуй розберися — дублер це чи Ален Делон. Був би хвіст.

Коли «каскадерша» діставалася сходів, її голову прив'язували до сходинки ремінцем. Ось тут і починалося найцікавіше — як викликався необхідний скорботний погляд? Як? А ось як. Дресирувальник, котрий стояв вище на сходах, показував прив'язаному собаці шматок м'яса і примовляв: «Бачиш м’ясо? Смачне, свіже. Але я його тобі не дам! Я його зараз сам з’їм!» Садизм чистої води! У такій ситуації будь-який собака (і не тільки) виразить мордою горе й розпач, а ньюфи славляться особливо виразною мімікою. У результаті вийшла геніальна сцена, що пробирала глядачів до сліз. І знову найцікавіше у кадр не потрапило.

А є ж і ще сцени, які можна зняти лише один раз, — вдруге собака на той же «фокус» не купиться. Наприклад, не можна за один прийом зняти два дублі із собакою, який жадібно п’є воду. Ну не буде він пити вдруге — все, йому пити вже не хочеться. Це ж вам не слабохарактерний актор Лев Дуров, який одного разу за кілька дублів змушений був без перепочинку запхати в себе кілограмів з п'ять шинки, запиваючи її сирою водою, що імітувала горілочку в графинчику. І який на ту шинку потім без огиди дивитися не міг. До речі, більшість режисерів керуються «золотим правилом»: по-перше, на зйомку дітей і звірів планувати вдвічі більше плівки та часу, ніж на такі ж сцени з «простими» акторами, а по-друге, «ловити момент» — часто неможливо зробити більше одного дубля за участю таких артистів.

Ну і, нарешті, автори сценаріїв не завжди розуміють специфіку поведінки «виконавця», коли вписують тварин у сцени.

Втім це все лише дрібні вади виробництва. Головне, що чотириногі улюбленці наші у кіно знімалися, знімаються і будуть зніматися, радуючи «братів своїх старших», не завжди, на жаль, до них справедливих. Тож давайте у новорічну ніч, хоча б під ранок, піднімемо келихи й скажемо: з Новим роком собаки) Величезного вам людського щастя і нових творчих успіхів!

Федір Фелліненко, «Гарт» №1 (2233) від 1 січня 2006

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: