Хто вдарив учительку?

Цього року на святки в селі Бутівка, що в Сосницькому районі, сталася ЧП — вчительці місцевої школи хтось зламав виличну кістку. Як потім з'ясувалося, цей хтось був одним із тринадцяти її колишніх учнів, які того нещасливого для неї вечора „розважалися” біля її будинку. „Розважалися” не вперше і дуже своєрідно, аж до криміналу, який правоохоронці приписали 23-річному Валентинові Стрільцю. А ось його мати Надія Василівна з цим не згодна. У своєму листі до редакції вона на 25 альбомних аркушах захищає свого сина. Жінка скаржиться, що його звинувачують у тому, чого він не робив („Того вечора Валентин лише крутив антену (23-річний дядько! — Авт.) на вікні будинку вчительки”), а ще пише про неправомірні дії та непрофесіоналізм міліції. Жінка твердить, що її син не міг ударити вчительку.



Учителька Антоніна Колісник та її сім'я три роки терпіли чиїсь нічні витівки. Із двох боків їхній будинок практично без паркана. Загороджений лише господарський двір. Отже з вулиці легко підійти до вікон спальні та ще однієї кімнати. Мабуть, це і стало причиною того, що майже щовихідних хтось .розважався" у Колісників під вікнами — то у шибку стукає, то антену на вікні крутить. Поки господарі вийдуть із будинку розібратися — зловмисник чи зловмисники втікають.

— у мене трос дітей, —- розповідає вчителька. — Молодшій Нвташі сім років. А коли почався той жах, їй і п'яти не було.

Стукали так, що вона спати не могла. Мабуть, саме через це вона зараз погано розмовляє. Я ходила скаржитися в сільраду, писала заяви в міліцію, навіть дільничний приїжджав, але все залишалося без змін. Треба, щоб сталося щось зовсім погане, тоді правоохоронці втрутяться. А знущання тривали, І не тільки з мене. Якось серед ночі почали стукати йдо сусіде. У того якраз жінка мала народжувати І, коли почався стук, перелякалася. Так він вичислив, хто це робив, пішов до того хлопця І добряче його трусонув. Після цього все стихло, півроку нас ніхто не турбував. Я якось навіть чоловікові сказала, що сусід — молодець, давно треба було так вчинити. І як наврочила: 9 січня цього року, коли мій чоловік уже спав, в ми з малою були в залі (Наташа попросила зробити будиночок для ляльки, тож ми сиділи, клеїли цей будинок з меблями, а я ще й одним оком дивилася кіно), хтось раптом сильно застукав у вікно. Потім почали крутити телеантену на вікні, бо зображення погіршилося, Я — на вулицю, але там уже нікого не було. Через деякий час — знову гучний стукіт у шибки А потім хтось із вулиці направив ліхтарика на наші вікна. Я подумала, що це однокласники старшої доньки, і знову вийшла, щоб поговорити. Дивлюся: хтось стоїть під деревом недалеко від будинку. Я тихенько підійшла і вже мало не схопила незнайомця за рукав, аж раптом під ногами тріснула гілка і на мене направили світло. Той, хто стояв під деревом, почав тікати. Я — за ним, але за щось зачепилася, втратила рівновагу І полетіла сторч головою. Але на ногах зуміла утриматись. А коли розгиналася, отримала удар ногою у ліву щоку. Мені здалося, ніби бомба в голові вибухнула. Я знепритомніла. Скільки лежала не знаю, коли ж прийшле ло тями й розплющила очі, то побачила, що неподалік стоїть групка людей і вони про щось говорять Підвелася. Думаю, підійду і подивлюсь, хто це. Але голова була мов ватяна, дуже боліла, і я зрозуміла — надійду. Довелось повернутися, ледве до хати доплелася. Подивилася в дзеркало — у мене вся ліва половина обличчя опухла, око запливло... Діти як побачили — перелякалися. Чоловіка розбудили, він вийшов розібратися, та біля будинку вже нікого не було. Викликали фельдшера. Той заспокоїв, мовляв, нічого страшного. А мені все гірше ставало! Кілька днів не могла їсти, щока все пухла і пухла. Уже пізніше, в лікарні, виявилося, що у мене зламана вилична кістка. Звідти ж і повідомили в міліцію. А вже вона шукала винних. Я не знаю, хто мене вдарив, але діям міліції довіряю повністю...



Правоохоронці швидко визначили, хто з молодих людей розважався біля будинку Колісників. З’ясувалося, що було їх цього вечора аж 13 чоловік. Антоніна Михайлівна здивувалася, коли дізналася, що серед нічних візитерів були й 17-18-річні хлопці, й такі, що вже третій десяток розміняли. В селі кажуть, що саме вони дали свідчення, що Антоніну Колісник ударив Валентин Стрілець, щоправда, хто саме даа такі свідчення, слідчий Сосницького РВ УМВС України в Чернігівській області В’ячеслав Юдицький говорити відмовився: „Поки справа не буде розглянута у суді, я нічого не скажу!"

З Валентином мені поговорити не вдалося, він якраз був на роботі в іншому селі. Поговорила з матір’ю хлопця Надією Василівною. Вона розповіла, що її син закінчив Со-сницький ліцей і вже кілька років працює в СП «Бутівське» трактористом. Працювати доводиться без вихідних, та й зарплатні майже не отримує — коли-не-коли голова СП розщедриться й кине сотню. Тому нібито і дівчини у хлопця немає, бо, якщо немає грошей, сто разів подумаєш, купити зайвий раз, скажімо, морозива чи ні, а йти з порожніми руками — соромно. Його однолітки тому й роз’їхалися хто куди, бо навіщо безплатно працювати?

Мати Валентина стверджує, що її син вчительки не бив:

— Мого сина звинуватили у тому, чого він не робив. І изагалі дії міліції викликають багато запитань. Чому, наприклад, допити проводились п'ятнадцятого січня, а підписані дванадцятим, в акті вказано на той рік народження свідків, навіть прізвища свідків вигадані, до того ж декого з них примушували підписувати чисті аркуші. І хоча дільничного після перевірки замінили, але на розслідуванні це не позначилось. Щоправда, якщо раніше у міліції говорили, що Валик навмисне Тоню вдарив, то тепер, що він випадково її зачепив, коли вона падала... Але як можна випадко -во так зачепити, щоб зламати виличну кістку? Ні, я не знімаю вини зі свого сина, просто я вважаю, що відповідати за скоєне мають усі, хто там був (Але ж били не всі, а хтось один. — Авт.). А був там, наприклад, і син сільського голови, та чомусь його взагалі не допитували. І ще одне. Чому, якщо навіть мій Валентин винен, йому погрожують у міліції?

Жінка дала й нам прослухати аудіоза-пис, який зробили таємно за допомогою мобільного телефону. На записі виразно чути, як якийсь чоловік (але чи слідчий?) примушує її сина підписувати документи і погрожує в разі невиконання карцером та камерою, пересипаючи свої слова матюками.

— Ми спеціально записали весь процес дізнання, щоб розповісти людям, як працю ють правоохоронці в Сосниці...— каже Надія Стрілець.

З проханням прокоментувати всю цю історію я звернулась до сільського голови Бутівки Анатолія Горди, тим більше, що потерпіла вчителька (за її словами) не раз зверталася по допомогу в сільраду. До того ж, за словами матері Валентина, 9 січня 2007 року син сільського голови Віктор був біля дому вчительки і проходив потім як свідок. Анатолій Іванович сказати кілька слів не відмовився, хоча й пригрозив, що, якщо в статті буде згадано його сина, він подасть до суду.

— Так, Антоніна Михайлівна зверталася до мене з проханням знайти хуліганів і поговорити з ними. Потім якось усе враз стихлої от і добре, подумав я та й заспокоївся. А оце в січні таке сталося... Що ж стосується мого Віктора, то він не винен, хлопець просто проходив вулицею в той час, коли усе сталося. Чи вже й цього робити не можна?..

Р. S. Розгляд справи про побиття вчительки триває, вона вже пройшла перші Інстанції І перебуває зараз в Апеляційному суді Чернігова. Чим усе закінчиться, покаже час.

Ольга Мусій, «Гарт» № 42 (2326) від 19 жовтня 2007

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: