Закатована годувальниця
На початку 70-х слава про комбайнера Івана Репеку із Дідівців Прилуцького району гриміла по всьому колишньому Союзу, адже Іван Андрійович на жнивах- 1970 намолотив тисячу тонн збіжжя.
Це був третій результат по Україні.
За такий вагомий здобуток Івана Репеку нагородили орденом Трудового Червоного прапора.
Його не раз запрошували до Казахстану для передачі досвіду. А а 1972 році уславленого хлібороба нагородили туристичною путівкою до Франції та Англії. Цілий місяць дідівський селянин міг би милуватися заморськими країнами, але...
— Довелося відмовитися від поїздки, бо ні в чому було їхати,
— згадує колишній комбайнер. — Жили ми тоді з дружиною бідно, на пристойний костюм грошей не вистачало, хоча я й був у лавах рекордсменів. Тоді грошима нас не балували. А виглядати перед іноземцями бідним не хотілося.
Та й зараз в Івана та Ольги Репек із статків лише пенсії, але до всього додалася ще й зневіра у справедливості закону. Викликала її недавня історія, яка сталася з подружжям через їхню годувальницю — корову Малишку.
— Дванадцять років наша корова паслася на тракторній бригаді, — говорить Ольга Релека, — і нікому не заважала. А тепер змінилися власники сільгосппідприємства і по землі можна ходити лише з їхнього дозволу. Мій чоловік Іван Андрійович все своє життя пропрацював у колишньому колгоспі "Росія" комбайнером. І днював і ночував то у полі на жнивах, то на тракторній бригаді. А тепер під старість не може навіть корову там пасти.
— Вигнав я якось Малишку під вечір попастися, — каже Іван Репека. — На тракторній бригаді саме були син керівника товариства з обмеженою відповідальністю „Авран" Надії Мархоброд Микола та працівники товариства Станіслав Яценко і Валерій Гавриленко. Станіслав схопив швелер і давай бити нашу Малишку. Вона злякалася і побігла. Сам я впіймати її не зміг. Довелося гукати на допомогу дружину. Вже удвох ми повернулися, аби знайти корову. Хотіли гнати Малишку до двору іншою дорогою, не через тракторну бригаду, але за багато років вона звикла ходити повз техніку, і тому рвонула додому звичною стежкою. Це не сподобалося Станіславові Яценку та Валерію Гавриленку. Вони накинулися на мене, повалили на землю і стали бити ногами. У бійку втрутилися моя дружина та дочка Валентина, яка саме приїхала з Прилук. їм теж дісталося. Лише коли Валя стала телефонувати з мобільного до міліції, нападники припинили бійку. Згідно з актом судово-медичного обстеження, в Івана Ре-пеки лікарі зафіксували струс головного мозку, набряки та синці в ділянці правого колінного суглоба, стегна та закриту травму грудної клітки.
Подружжя Репек того ж дня звернулося до Прилуцького міськрайвідділу міліції. Через два тижні вони отримали письмову відповідь від начальника Прилуцького МРВ ВС підполковника міліції В.Кобця: - Ваша заява розглянута, зареєстрована. У вашому випадку не вбачається склалу злочину, тому, керуючись п.2 ст.6 Кримінально-процесуального кодексу України, у пору-шенні кримінальної справи вілмовлено. Вам оекоменловано звернутися по СУДУ у порядку приватного звинувачення". Репе-ки подали позов до Прилуцького суду. Відбулися два засідання, але безрезультатні для постраждалих. Ольга Репека витратила на оформлення необхідних судових паперів та на оплату послуг юриста півтори тисячі гривень. їх Мархоброди повернули Репекам як милосердний жест. І все. Нападники ніякого покарання не понесли, бо нібито завдали Іванові Андрійовичу лише легких тілесних ушкоджень.
— Ми купили Малишку з нужди, — каже Ольга Репека. — Після розвалу колгоспу для селян настали важкі часи і багатьох корови виручали. І собі молоко було, і продавали. Щодоби Малишка давала понад тридцять літрів молока. Такої корови у нас більше не буде. До цього часу не можу оговтатися від втрати годувальниці. Три тижні після побиття корова пробула у нас. Що не день, то їй ставало гірше. Вим’я затверділо, потім зникло молоко, бо Станіслав Яценко встиг завдати корові кілька серйозних поранень на спині та вим'/. Як не важко було розлучатися з Малишкою, але довелося її здати на Прилуцький м'ясоком-бінат. Тепер у нас в господарстві лише качки та кіт. Нині корови не купиш, бо коштує вона від 5 тисяч гривень. а нам за Малишку дали 2400гривень. Прикро, що дожилися до таких часів, коли приватники селян, які своїми руками створювали господарство, і за людей не вважають. Мовляв, це тепер не ваше, а наше. З таким же успіхом вони скоро скуплять усі міста та села, і ми будемо жити, як вони скажуть. А світ же тримається не на багатих, а на хліборобах.
КерівникТОВ „Авран” Надія Мархоброд неохоче спілкувалася зі мною: більше старалася її заступниця Віра Ломоносова:
— Нічого Репекам лізти у приватну власність. їх не раз попереджали, щоб не пасли корови на території тракторної бригади, адже в одному з ангарів утримуються породисті коні племпідп-риємства "Еліта". Вартість одного коня — від ЗО до 100 тисяч доларів. Наші працівники несуть за них відповідальність. Не дай Бог Щось станеться з ними, хто тоді відповідатиме, а Іван Репека може щось зо зла зробити, наприклад отруїти коней, а платити доведеться нам. До того ж Іван Андрійович відомий у селі збирач металобрухту, а на тракторній бригаді багато такого добра, отож хлопці й убезпечили об’єкт від крадіжок.
Як кажуть люди, які відмовилися назватися, ніякої управи на Мархобродів немає, бо у селі їх усі бояться.
Дідовецький сільський голова Анатолій Брунько так прокоментував ситуацію:
— Того дня, коли побили Репек, мені телефонувала Ольга Миколаївна Репека, скаржилася на нових господарів, але що я мозку вдіяти. Захистити людей я не в силах, адже Мархоброди володіють землею у Дідівцях на правах приватної власності.
Так, приватна власність у нашій державі є недоторканною. Це гарантує Конституція, але вона також гарантує і недоторканність людини і проголошує найбільшою цінністю людське життя. На жаль, одним вона права гарантує, а іншим лише проголошує.
Говорити ж про те. що тракторна бригада трималася на таких людях, як Іван Репека. нині не актуально, а як це не цинічно звучить, навіть смішно.
Андрій Димич, «Гарт» №33 (2317) від 17 серпня 2007
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Теги: Подружжя Репек, Дідвці, Прилуцький р-н, Димич, «Гарт




