Хто забрав життя Зінаіди Валькевич?!

Наприкінці травня минулого року зникла жителька Щорса Зінаїда Валькевич, 1976 р.н. Через три місяці, 25 серпня, її тіло знайшли у лісі за кілька десятків метрів від дороги. Після смерті дружини Федір Валькевич, як кажуть, запив по-чорному і в листопаді 2006року після чергової пиятики був спійманий на грабежі. Опіку над 12-річним сином Зінаїди Вовою оформила її мати — Валентина Кухаренко.



Після школи Зінаїда пішла вчитися на маляра-штукатура до Щорського ПТУ, там і познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком Федором Валькевичем, а після закінчення училища у 1993 році вийшла за нього заміж. Через рік у них народився син. Його назвали на честь батька Федора — Володею. Вийшовши із відпустки з догляду за дитиною, Зіна як безробітна стала на
облік у Центрі зайнятості. Тут їй фортуна трохи усміхнулася — жінці запропонували роботу на Щорському сирзаводі. Однак у 2002 році у зв’язку з ліквідацією підприємства вона та інші працівники потрапили під скорочення. Понад три роки Зіна сиділа без роботи. Жили з того, що удвох з чоловіком ходили підробляти у людей. Виконували всі польові роботи. Наприкінці 2005 року Зіні вдалося влаштуватися на роботу санітаркою до лабораторії Щорської районної лікарні, де вона пропрацювала до останнього дня свого життя.

— Вранці 27 травня, удень зникнення дочки, я заїхала до Зіни додому, — розповідає мати покійної Валентина Кухаренко. — Це була субота. Вдома були і Зіночка, і Федя. Оскільки того дня я збиралася їхати волочити конем свій город, то забрала з собою й онука, щоб він на коні покатався. У мене Вова й ночував. А наступного дня приїхав зять і сказав, що Зіна не прийшла ночувати і він не може ніде її знайти. Я відразу ж звернулася до райвідділу міліції, проте дільничний Юрій Ткаченко заяву мою не прийняв, сказавши, щоб я звернулася через три дні, мовляв, за цей час дочка, може, ще знайдеться. На четвертий день я знову звернулася до міліції. Коли ж написала заяву про зникнення Зіни, дільничний сказав, щоб я дала грошей на бензин. Витрусивши усе до останньої копійки зі свого гаманця, я назбирала 25 гривень і віддала йому (до речі, ми хотіли поговорити з Юрієм Володимировичем, однак не змогли, оскільки на початку цього року він чомусь несподівано у свої 36 років звільнився з правоохоронних органів. — Авт.).

Я щодня ходила до райвідділу, просила, благала, щоб вони знайшли мою дочку. Та скільки я не оббивала порогів, це не дало ніяких результатів. Справу для подальшого розслідування передали старшому оперуповнова-женому відділу карного розшуку Щорського РВ УМВС Олегові Салаті, який постійно знаходив якісь відмовки, тільки щоб не займатися пошуками моєї дочки. І так усе літо.



25 серпня опівночі до мене приїхали працівники міліції і сказали, щд знайшли тіло моєї Зіночки. Її упізнали лише за одягом, оскільки тіло, пролежавши довгий час, почало розкладатися. Ховали дочку у закритій труні. А Олег Григорович мені сказав, що вона лежала майже на рівному місці і на неї прост трохи налетіло листя та нападало гілок з дерев.

Після смерті моєї дочки зять Федя дуже запив і в листопаді обікрав магазин мобільних телефонів. Зараз він перебуває у Новгород - Сіверському ізоляторі Ятимчасового тримання, а Во вуя Язабрала до себе. Він у мене помічник. Любить грати у футбол, І займається музикою, цього року я закінчує музичну школу за класом гра на баяні”. Це йому від Зіночки передалося. Вона теж закінчила музичну школу.

Далі справу про зникнення моєї Зіни передали слідчому районної прокуратури Миколі Дрозду, — продовжує Валентина Степанівна. — Та він мені лише замилював очі і відмовив у порушенні кримінальної справи, мотивуючи це тим, що слідів насильницької смерті на тілі Зіни не виявлено. У грудні минулого року мені вдалося знайти ту жіночку, яка знайшла тіло моєї донечки. Поговоривши з нею, я зрозуміла, що моя дочка померла не своєю смертю. Я думаю, що у прокуратурі навіть знають, хто убив мою Зіну.

Вирішила добиватися справедливості і звернулася зі скаргою до Чернігівської обласної прокуратури. 14 лютого цього року прокуратура Чернігівської області скасувала постанов у Шорської районної прокуратури від 11 грудня 2006 року про відмову в порушенні кримінальної справи про смерть моєї дочки. Було також призначено додаткову перевірку. 6 березня цього року Щорська районна прокуратура знову відмовила у порушенні кримінальної справи. Як мені сказали, під час додаткової перевірки жодних фактів, які б свідчили про насильницьку смерть моєї дочки, не встановлено, а, згідно з висновком судово-медичної експертизи, причину смерті Зіни встановити неможливо у зв ’язку з різко вираженими гнилісними змінами тіла і тому слідчий прокуратури виніс постанову про відмову у порушенні кримінальної справи. Не погодившись із цим висновком, я знову звернулася до прокуратури Чернігівської області. Зараз чекаю на її рішення.

Що ж розповіла Валентині Кухаренко шістдесятирічна жителька Щорса Віра Петрівна Єфименко, яка знайшла тіло ЗінаТди Валькевич? Напевне, те, що розповіла і нам:

— 25 серпня по обіді я пішла в ліс, щоб назбирати грибів. Нахилилась, щоб зрізати гриб, й угледіла босу ногу. Придивилась і побачила напівприсипане землею та прикрите гіллям тіло жінки. Воно лежало донизу обличчям у невеликій западині. Звернула увагу, що на лівій нозі не було шкарпетки, а на правій була біла в синю та зелену смужки. Взуття не було ні на ногах, ні поряд. Жінка була вдягнена у темно-сині джинсові штани. У ділянці таза вона була гола. Тулуб, руки, голова — присипані землею та прикриті сухими гілками. Я відразу ж побігла з лісу і звернулась до міліції.

Написавши заяву, поїхала показувати місце, де знайшла тіло. Показавши, пішла додому і не бачила, що там робила міліція. Уже потім мені розказали, що міліціонери написали, що тіло лежало майже на рівному місці і на нього налетіло трохи гілок з дерев. Більше мене нікуди не викликали і будь-яких заяв я не писала. Лише у грудні, коли мене знайшла Валентина Степанівна, знову викликали до міліції, а в січні 2007 року — до прокуратури. Під час моїх свідчень слідчий прокуратури Микола Сергійович Дрозд намагався мене заплутати. Я йому говорила, що бачила, що тіло жінки було присипане землею, а він все одне й те ж саме: „Ви стверджуєте, що тіло було присипане землею”. Так тривало понад годину. Записавши мої свідчення, слідчий дав мені їх прочитати. Оскільки я погано бачу, а окуляри забула вдома, то підійшла до вікна. В цей час він сказав, що немає коли читати, а треба швидше підписувати. Мовляв, дуже поспішає і в нього безліч невідкладних справ. Згодом з'ясувалося, що я говорила одне, а слідчий записав інше.

Ми не знаємо, що записав слідчий, не можемо судити, об’єктивними чи суб’єктивними були підстави для відмови у порушенні кримінальної справи. А ось у тому, що улітку могло нападати стільки листя і гілок, щоб прикрити тіло, сумніваємось, і мабуть, не тільки ми.

Віктор Шатковський, «Гарт» № 18 (2302) від 4 травня 2007

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: