Мати розшукала сина після 12 років розлуки

ЛИШЕ ЮЛЬКА ХВИЛИН ТРИВАЛА ЗУСТРІЧ МАТЕРІ І СИНА ПЕРЕД ТЕЛЕКАМЕРАМИ ПЕРЕДАЧІ „ЖДИ МЕНЯ”. А СТОЯЛИ ЗА ЦІЄЮ ЗУСТРІЧЧЮ РОКИ ПОШУКІВ...



У 2001 році Валентина Дмитрівна Сафіна із Кізела Пермської області звернулася до теле проекту, щоб Я розшукати свого сина Едуарда, який в 1994 році виїхав в Україну. Там оженився. Спочатку вони листувалися, але потім зв’язок перервався. Інформація про пошук до прилуцької газети “Град Прилуки”, яка з власної ініціативи вирішила допомагати у розшуку людей, надійшла із Москви. А оскільки останнім відомим місцем проживання Едуарда була Куликівка, то координатор проекту “Жди меня” на Чернігівщині Тетяна Степаненко зв ’язалася з куликівською газетою “Поліська правда ”, у якій на її прохання надрукували повідомлення про розшук Едуарда Сафіна. На той момент він, розлучившись із дружиною, вже мешкав у с. Петрушин Чернігівського району і сам того повідомлення не читав. Допоміг випадок: знайомі розповіли чоловікові про те, що його розшукує мати. Як з ’ясувалося зго-дом, Едуард також робив спроби зв’язатися з нею, писав листи, але марно — Валентина Дмитрівна змінила місце проживання, оскільки їхній будинок потрапив під знесення...

Сам же Едуард Азадович пізніше розповідав, що до його сусіда зателефонували із Москви (у Сафіна вдома нема телефону. — Авт.) і запропонували Едуар-дові приїхати на зйомки програми „Жди меня”. Він одразу ж погодився. Але про те, що він зустрінеться там з матір’ю, навіть не здогадувався до того моменту, поки не побачив її у студії. їх поселили у різних готелях, та й під час зйомок він сидів за кулісами, а мама—у залі. Відразу після закінчення програми його запитали, куди купувати квитки — на Урал чи в Україну... Едуард давно не був на батьківщині і тому вирішив поїхати до рідного Кізела. А через місяць повернувся додому разом з матір’ю. Пізніше до Петрушина приїхали погостювати його старший брат Родіон з дружиною та синами’ Погостювавши, мати з Родіоном та його сім’єю поїхала додому, уже твердо вирішивши переїхати жити до сина в Україну. Але не судилося. За три дні до переїзду вона від інфаркту померла. На похорон Едуард не встигав: треба було їхати 12 годин до Москви, 12 годин сидіти на вокзалі і чекати потяга, а потім дві доби їхати до Солікамська і вже звідти добиратися до Кізела...

З усіх зустрічей людей, які знайшли одне одного завдяки газеті „Град Прилуки”, лише зустріч Сафіних показали по російському телебаченню. Усі інші залишилися поза кадром. А інколи трапляється так, що робота з розшуку взагалі не увінчується зустріччю. Це буває, коли когось не знаходять, а буває — що коли знаходять. Був випадок, коли мати шукала свою доньку, від якої відмовилася багато років тому. З анкети жінки виходило, що П доньку вдочерив директор дитячого будинку Але виявилося, що все не зовсім так — дитину вдочерили інші люди. До того ж й ім’я, і прізвище у дівчини змінилися. Чимало часу і сил працівники газети витратили на розшуки, все ж таки знайшли її— аж у Вінницькій області. Але вона про ту, що її народила, навіть чути не хотіла.

— Колись я була їй непотрібна, а тепер вона мені чужа. У мене є тато і мама, чоловік, діти, і мені не потрібні чужі люди, — сказала молода жінка...

Про все це нам розповіла Тетяна Степаненко, яка вже чотири роки займається проектом “Жди меня”.

— З початку нашої співпраці з цим соціальним проектом ми відшукали 60 осіб. А почалася вона з того, що працівники газети вирішили допомагати шукати близьких людей, а сама газета стала регіональним представником популярного проекту на Чернігівщині. 2004-го року був підписаний відповідний контракт із телепередачею „Жди меня”. Тепер до нас надходять списки розшукуваних не тільки у Прилуках, а й по всій області. І тому для прискорення пошуків я зв’язалася з газетами з інших районів, багато які з них погодились допомагати нам. Саме так ми і розшукали Едуарда Сафіна.

— Який із 60 випадків вдалого пошуку Вам запам'ятався найбільше?

— Мені найбільше запам’яталося, як я відшукала найпершу людину. До редакції надійшла анкета від жінки, що розшукувала свого двоюрідного брата, якого бачила всього юдин раз у житті багато років тому. До анкети додавалася малесенька фотокартка дитячих років, було вказане ім'я хлопчика — Алик Островський і можливе місце пошуку — Чернігівська область. А я якраз знала одного чоловіка з таким прізвищем — директора нашого кінотеатру, щоправда, усі його називали Сан Саничем. Тож, недовго думаючи, зателефонувала йому, чи, бува, не знає він такої жінки, чи не доводиться вона йому родичкою. Під час розмови виявилося, що маленький Алик і поважний директор кінотеатру — одна і та ж сама людина...

— З чого починаються розшуки?

— З того, що ми отримуємо із Москви анкети, в яких зазначено, хто саме і кого шукає, можливе місце проживання розшукуваного. Хоча бувають і неточності — дуже часто зустрічаються села з однаковими назвами, а оскільки переважну більшість роботи виконує комп’ютер, то він може відправити анкету у будь-яку республіку колишнього СРСР. Якщо ж розшукують когось із нашої області, то приходять до нас у редакцію і заповнюють анкету або просто надсилають листа. Я опрацьовую його і відправляю до Москви—до Києва немає сенсу, все одно усі листи й ! анкети будуть переправлені до І Росії. Усі дані завантажуються на сайт програми, а далі вже — робота і везіння. Бо усі вказані дані дуже обмежені і часто не відповідають дійсності. Буває, що за час, який минув з останньої зустрічі цих людей, можуть пройти десятиріччя і розшукуваної людини вже немає серед живих. Так, наприклад, трапилось із чоловіком з Городнянського району. Я дізналася про нього від своїх колег. До районної газети надійшов лист із Росії про розшук його братом, але виявилося, що чоловік цей уже помер... У селі мешкала тільки його вдова. І я, д ивлячись на це, дуже хочу, щоб усе робилося вчасно!

ЖДИ МЕНЯ

Розшукується: КОЛЕСНИКОВА АЛЛА (ГАЛА, АЛЯ) і Рік народження: 1937. Розшукує: Драганов (Колесников) Сергій У1941-42 роках, підчас евакуації дітей із дитячих будинків (приблизно з півдня РРФСР) до Казахстану мене за станом здоров’я висадили з ешелону у місті Кзил-орда і направили в дитячий будинок дошкільного виховання. Мені було 2-3 роки. З архівних документів Обласного архіву мені стало відомо, що я народився 5 січня 1939 року, що у жовтні 1943 року мене взяли на виховання прийомні батьки і прізвище моє стало Драганов і що у мене є рідна сестра Колесникова Алла (Галя.Аля), яка народилася 13 травня 1937 року.

За яких обставин ми розлучилися, не пам’ятаю. Можливо, я або ми потрапили під бомбардування, оскільки у мене є шрам від опіку на правій щоці під вухом, а під час засинання я постійно вколисував себе головою.

Розшукується: БОРОДАЙ СЕРГІЙ МИХАЙЛОВИЧ Рік народження: 1971. Місце народження: Казахстан, Актюбінська область, Хобдинський район, с, Новоолексіївка. Остання відома адреса: Херсонська область, Цурюпинський р-н., ст. Брильовка. Шукає: Бородай Степанида Леонтїївна Шукаю онука. Він народився 14 червня 1971 року в Казахстані, потім із батьками переїхав до України. Коли йому було 7 років, батьки померли, і його забрала до себе тітка по лінії матері. В Україні вони проживали за вказаною адресою, а тітка начебто проживала в Чернігівській області. Ось і все, що нам відомо.

Розшукуються: БОЖОК ВОЛОДИМИР ПЕТРОВИЧ, 1961 р.н. (місце народження — с. Євминка Козелецкого р-ну), і БОЖОК ЛАРИСА ЛЕОНТЇЇВНА.

Шукає: Шевченко Ольга Степанівна Розшукую сина. Приблизно з 1984 р. він проживав в Ульянівсь-ку, куди потрапив за розподілом після закінчення Інституту цивільної авіації м.Києва. Проживав в Ульянівську із дружиною Ларисою Леонтіївиою і дочкою Юлею.

Останнього листа я отримала в жовтні 2002 р.: помер мій чоловік, його батько. Я подзвонила туди, де він останнім часом мешкав відповіла жінка, сказала, що вона не знає, де зараз Володя перебуває. Телеграма повернулася з позначкою «адресат не проживав». За станом здоров'я сама я розшукати Володю не можу. Він — мій єдиний син. Останнім часом працював у будівельній сфері.

«Гарті» долучається до цієї благородної акції. Ми і надалі будемо друкувати такі історії.

Ольга Мусій, «Гарт» № 17 (2301) від 27 квітня 2007

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: