Рабство від рабства різниться?

Шановна редакціє!

У номері вашої газети від 30 березня була надрукована стаття «Я повернулася з рабства», в якій розповідалось про дівчину Аліну, котра начебто стала випадковою жертвою сучасних работорговців. Я читала цю статтю і не знала, що мені робити — плакати чи сміятися. На жаль, журналістам вашої газети не вдалося помітити, що в цій історії (якщо уважно вчитатися) щось не дуже в’яжуться кінці з кінцями. Якщо вірити розповіді цієї Аліни, то складається враження, що повернулася вона не з рабства, а з курорту, на якому не зовсім вдало намагалася заробляти гроші відомим способом. Вибачте мою різкість, але я знаю, що говорю. Справа в тому, що мені довелося побувати у справжньому рабстві. І потрапила я туди зовсім не так, як «героїня» вашої статті, яка «від пропозиції відмовилася», але паспорт чомусь узяла і пішла на зустріч з майбутніми викрадачами. Та ще й збрехала братові, що йде по сигарети. Я (до речі, я громадянка Білорусі, у Чернігів приїхала до родичів, тут і побачила вашу газету) цілком легально працювала в Греції. Якось увечері, коли я поверталася з роботи, поруч зі мною зупинилася машина, мене схопили, заштовхали в салон. Опритомніла я вже в якійсь брудній тісній камері. Не знаю, чим мене одурманювали, але аж ніяк не «білим порошком», який «змушували нюхати» вашу героїню. Між іншим, нюхати можна тільки кокаїн, а він коштує стільки, що жодному работорговцю й у голову не прийде витрачати його на рабинь. Але ж це так «круто»! Які «ситрое-ни», «ягуари» та інші «круті тачки», на яких нібито возили вашу «рабиню»! Ще й платили за це задоволення не менш ніж 20 тисяч рублів — стільки отримує за ніч не кожна повія-про-фесіоналка! І ви називаєте це рабством? А як тоді назвати буханець черствого хліба, який мені та ще п’ятьом таким же нещасним як «плату» кидали раз на день у камеру, мов собакам? Глумилися ж над нами нещадно. І повірте, зовсім не в саунах. Я не рахувала, як героїня вашої статті, хто з «мужиків» і скільки разів, мені було огидно. І соромно, і боляче. Та що там говорити. Одну дівчину, до речі, з України, замучили до того, що одного дня вона просто не могла піднятися і вийти «на роботу». Тоді її витягли з камери за ноги. А потім показали нам її відрізану голову— як попередження. І після всього, мною пережитого, я читаю «жахливу історію бідної обманутої дівчинки», котра бігає лісом у Підмосков'ї з мобільним телефоном у кишені і не знає, як їй врятуватися! Як вона роз'їжджає з клієнтами не те що без наручників, а взагалі без нагляду своїх гос -подарів! Причому в Росії, а не десь у Гватемалі. Якщо хочете знати, то в лісі можна опинитися, не тільки втікаючи від двох «сплячих наркоманів». Вашу Аліну могли просто викинути з машини п’яні клієнти. Або конкуренти, яким зайва путана, що мріє про красиве життя, зовсім ні до чого. Зрозумійте, що викрадати дівчат для того, аби катати їх «крутими машинами», ніхто не буде. Всього того, що довелося пережити мені, я навіть слідчим не стала розповідати. Місяців через три справжнього, а не газетного, рабства нас змусили брати участь у зйомках одного порнографічного фільму. Дякувати Богові, що тільки як «масовку»! Ваша Аліна ніколи не чула про такі зйомки, пережити які вдається далеко не всім учасникам? На її очах нікого з дівчат не розпинали, не прибивали цвяхами до хреста, після чого їх починала ґвалтувати дюжина горилоподібних тварюк? Ось для чого викрадають. За такі фільми чимало недолюдків платять величезні гроші. Зрозуміло, що і свідків з числа рабинь після таких зйомок зазвичай не залишається, їх для того і викрадають, щоб безкарно ґвалтувати, мучити і вбивати. Мене врятувало тільки чудо! Нас звільнила поліція, якій конкуренти заплатили більше, ніж платили наші хазяї. Інакше там би ми всі й залишилися. І хоча поліцейські були не на «чорних «ягуарах», я буду їм вдячна до могили!

Я прошу вибачення у дівчини, прояку ви написали статтю. Можливо, вона й не вигадала цієї історії, щоб мама не лаяла, а все було насправді. Але повірити у це важко. Надто ж мені, котра пережила справжнє пекло рабства! Я повернулася у Білорусь з іще однією дівчиною. Через півроку, трохи заспокоївшись, я їй зателефонувала, але живою вже не застала. Вона покінчила з собою. Її мама розповіла, що донька не витримала життя вже після звільнення. Знівечена, вона намагалася оформити інвалідність, а їй говорили: «Знаємо ми вас, рабинь! У газетах читали, як вас у лазнях із шампанським «секрплуа-тували»!» Але ж тема рабства і торгівлі людьми — це дуже серйозна і болюча тема! А про людей, які справді пережили цей жах, судять за такими ось казками, як стаття у вашій газеті.

Вибачте за сумбурний лист. Будь ласка, не вірте всьому підряд, що вам розповідають!

З повагою — Ірина С., Могильов

Від редакції.

Ми публікуємо листа Ірини без скорочень і повністю приєднуємося до її думки: дійсно, не варто вірити всьому, що нам розповідають. До речі, це стосується також і її історії. А що думають з приводу цих історій наші читачі? І Чекаємо на ваші листи.

«Гарт» № 16 (2300) від 20 квітня 2007

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: