«Для мене бабуся вмерла»

Восени минулого року в публікації „Жертва педофіла — рідна донька” („Гарг”, №43 від 27жовтня 2006р.) ми розповіли про те, що в Іванівці Чернігівського району в будинку №21 на вулиці 30 років Перемоги в оселі 36-річного Романа Палєя правоохоронці виявили два висушені людські черепи та колекцію зброї — парабелум часів Великої Вітчизняної війни, стартовий пістолет, перероблений для стрільби бойовими патронами, заряджену незареєстровану мисливську рушницю, кілька незареєстрованих мисливських ножів. А в кімнаті Романа міліціонери знайшли гумову жінку, штучні жіночі геніталії, набір порнокасет та DVD-дисків, шість колод карт із зображеннями оголених жінок. Під час обшуку з’ясувалося, що Роман Палєй, постійно погрожуючи розправою, неодноразово ґвалтував свою 15-річну дочку Марію. Працівники Чернігівського райвідділу ВС затримали збоченця, коли той повертався з роботи. У слідчому ізоляторі чоловік спробував повіситись, та черговий міліціонер перешкодив цьому, витягнувши його з петлі.



8 лютого Чернігівський районний суд виніс вирок колишньому водію 10-і бригади психіатрично! спеціалізованої швидкої допомоги Роману Палею. Прокурор просив 15 років позбавлення волі, але суд дав 13. Під час судового процесу Роман заперечував свою провину, але у суду вистачило доказів, щоб довести справу до логічного завершення.

— Коли Маша свідчила на суді, — говорить мати дівчинки Олена Палєй, — Романа вивели із зали. Дитині знову довелося відповідати на запитання адвоката, згадувати деталі. І все це після медичних експертиз тощо. Не знаю, як Маша пережила все це! Коли Романа знову завели і розказали, що повідомила суду дочка, він слухав спокійно, але після оголошення вироку перетворився на звіра. Про це потім розповідали правоохоронці. Коли Романа проводили повз стіл судді, він кинувся в його бік із криком: „Судде, ти неправий! Я все одно вирвуся звідси, всіх перестріляю і сам застрелюся! Я жити не буду! Я сам собі суддя!” Конвоїрам довелося і збити його з ніг і надіти на нього ще одні наручники. Ромаy виривався і ревів. Міліціонери донесли його до спецмашини на руках і повезли до СІЗО.

На подання апеляції до Чернігівського апеляційного суду Романові Палею дали 15 діб, тобто 23 лютого цей термін закінчився.

— Мати Романа Катерина Шило, — продовжує Олена Палєй, — неодноразово намагалася зустрітися із Машею, аби та змінила свої показання. Якось Катерина Михайлівна приїхала до Іванів-ки зі своєю сестрою, але Маша заховалася від них, а потім довго плакала. „Не чіпайте дитини!” — говорила я свекрусі. „Якщо у в’язниці його вб’ють, то ховати привезуть до вас. Тоді Маші що, краще стане?!” — лементувала стара. Але Маша своїх свідчень змінювати не збиралася.

21 лютого Катерина Шило заявилася на роботу до Олени Палєй із написаною чиєюсь рукою апеляцією. Вона наполягала, аби цей документ Маша переписала своєю рукою. Коли дівчина прочитала, іцо іам па писано, попа скопала; „Я думала, що бабуся мопс під і римао. А шпор попа ділі мопс аморлаї" Ці слова Олена породала своїй колишній свекрусі.



Апеляція, яку мала коропи сіп и Маша, аараа у редакції І Ірої юпусмо вам тож ознайомитися із її змістом.

„ Чернігівському апеляційному суду під Пнлєй Марії Романівни, 10.02.92 р. н., проживаю п с. Іввнівка, аул. 30 років Перемоги, буд. 21

Апеляція

8 лютого 2007 року Чернігівський районний суд засудив мого батька Палея Романа Валерійовича до 13 років позбавлення волі.

Я визнана за даною справою потерпілою. Засудили мого батька за те, що він начебто зґвалтував мене та погрожував мені та мамі вбивством.

Обдумавши всю ситуацію, яка склалася, я хочу розповісти всю правду, бо вважаю, що вчинила несправедливо.

Я хочу заявити, що ніякого зґвалтування щодо мене з боку батька не було, а все це я вигадала, щоб помститися батькові за образи та погане до мене І до мами ставлення.

Скільки я себе пам’ятаю, батько завжди до мене ставився су-воро, карав за всілякі провини, сварився на мене та бив. Я його боялася І завжди хотіла йому помститися. Батько також часто сварився з мамою, Іноді бив її при мені. Мені її було шкода, але я нічого не могла зробити, бо боялася.

Влітку 2006 року я познайомилася з хлопцем, І ми почали з ним спілкуватися по мобільному телефону. Про це дізнався батько, він дуже сварився, бо цей хлопець набагато старший зо мене. Батько заборонив мені телефонувати цьому хлопцю, не пускав мене до клубу. Я образилася на батька. Ще тоді вирішила йому помститися, але не знала, як це зробити. Якось по телевізору я побачила передачу, де мова йшла про зґвалтування, а також там розповідали, що Іноді батьки ґвалтують своїх дочок. У мене почав визрівати план, щоб таким чином помститися батькові, але я ще не знала, як це зробити. Я хотіла порадитися зі своєю подругою Людмилою Юрченко, але розмови у нас не вийшло. Я їй сказала, що мене батько зґвалтував, але не сказала, що це помста з мого боку, бо цього не було.

10 жовтня 2006 року у нас вдома виникла сварка. Батько почав сваритися з мамою, а потім побив її І мене. Я дуже образилася за це на батька І погодилася з мамою, що треба повідомити про те, що батько погрожував мені та мамі, до міліції. Наступного дня мама викликала працівників міліції. Мамі вони заявили, що затримають батька на декілька днів І відпустять. Тоді я вирішила помститися батькові І зробила заяву, що він неодноразово ґвалтував мене, але цього взагалі не було, я все вигадала.

Коли нас з мамою викликали до прокуратури, то попередили, що я можу відповідати за неправдиві свідчення. Я злякалася і вирішила не відмовлятися від своєї заяви. Думала сказати правду, коли мені дадуть можливість побачитися з батьком, але такої нагоди не було. Я хотіла йому прямо в очі сказати, чому я так зробила, але очна ставка у нього була тільки з мамою. Я обмовила батька. Він мене ніколи не ґвалтував, не приставав до мене. Його порнографічних фільмів та журналів я ніколи не бачила, а побачила їх під час обшуку. Єдиний раз и випадково зайшла до кімнати, коли батьки дивилися фільм, але мати, коли я зайшла, вимкнула телевізор. Я тільки здогадалася, що вони дивились якийсь заборонений фільм. Але це було лише раз.

Звертаючись до суду, я хочу заявити, що обмовила свого батька, про що дуже жалкую.

Прошу суд звільнити батька від відповідальності за зґвалтування, бо цього не було взагалі".

Тут мав бути підпис Миші.

Андрій Димич, «Гарт» №10 (2294) від 9 березня 2007

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Додати в: