Всі автори

Блог frodo

The Beast Goes On 0'R

4 березня 2026 15:12 1 120

Є альбоми, які "йдуть у вічність". Є такі, що "ламають систему". А є "The Beast Goes On" — альбом, який впевнено заходить у кімнату в блискучих чоботях на платформі й оголошує: "Рок не помер, він просто зробив макіяж". Starbenders поводяться так, ніби щойно телепортувалися з 1974-го, прихопивши з собою валізу з блискітками, драм-машину настрою "все занадто" і повну впевненість, що драматичність — це базова потреба людини. Іронія в тому, що вони роблять це настільки серйозно, що стає смішно. А потім — знову круто. Гітари тут не просто звучать — вони позують. Барабани не відбивають ритм — вони марширують у параді самолюбства. А вокал подається так, ніби кожен рядок — це або кінець світу, або початок дуже токсичних стосунків. І, чесно кажучи, це працює. Тексти балансують між "я розіб’ ...

Мітки: starbenders, the beast goes on
New York 0'R

2 лютого 2026 22:43 1 364

Marmozets — “New York”: місто мрій, крикливі гітари й трохи паніки Пісня “New York” від Marmozets звучить так, ніби хтось уперше прилетів у мегаполіс, побачив ціни на оренду житла й вирішив негайно виговоритися у мікрофон. І зробив це дуже голосно. З перших секунд композиція стрибає на слухача, як енергійний пес, якого давно не виводили на прогулянку. Вокал Беккі — головна атракція треку: вона кричить, співає, напівістерично захоплюється й так само напівістерично лякається Нью-Йорка. Схоже, місто тут не стільки географічне місце, скільки емоційний стан: трохи мрії, трохи тривоги й багато шуму. Інструментально “New York” — це хаотичний, але добре контрольований безлад. Гітари ріжуть повітря, ритм-секція не дає шансу перепочити, а паузи з’являються рівно нас ...

Мітки: marmozets, new york
Until The End 0'R

18 грудня 2025 09:23 1 540

Здається, “Until The End” — це той випадок, коли прогресив-метал гурт вирішив: «А давайте зробимо все й одразу, але щоб ніхто не образився». Myrath беруть свою фірмову східну екзотику, полірують її до дзеркального блиску й обережно кладуть у формат, який настільки радіофрендлі, що аж страшно. Поява Elize Ryd у треку — як запрошення шеф-кухаря з мішленівською зіркою додати кетчупу до авторської страви. Її вокал, бездоганний і кришталево чистий, настільки правильний, що хочеться перевірити, чи не був він згенерований у лабораторії «ідеального симфо-металу». Контрасту? Напруги? Ні, дякуємо — тут у нас гармонія, мир і світло в кінці тунелю вже з першого приспіву. Композиція впевнено рухається за маршрутом «куплет — передприспів — великий емоційний ...

Мітки: until the end, myrath, elize ryd
Trust 0'R

8 грудня 2025 07:47 0 385

"Trust" — це як метал-піца, зроблена "за рецептами". Відразу видно: дієт не ведуть, калорій — повна упаковка. Альбом без зайвих вагань звалює на слухача: гітарні рифи, ритм-секція, яка б’є, як будильник о 7 ранку після п’ятничної гулянки, і голос вокалістки, що вміє бути ніжним, а за потреби — грізним. Вокал — однозначно сильний козир. Тут чисті, майже поп-мелодії, і металева агресія — іноді в одну секунду, іноді в ту ж пісню. Іноді здається: "О, зараз буде балада", — а це вже ревіння й breakdown. Іноді навпаки — сумішні мелодії, які пристойно тримають баланс між "хочу розкачатись" і "можливо, посиджу з закритими очима". Але — чи не занадто вже "за шаблоном"? Уся ця потужність і широкі вокальні можливості — з одного боку плюс. Але з іншого — "Trus ...

Мітки: trust, never obey again
Abyss – The Final Chapter 0'R

30 листопада 2025 19:40 0 409

Новий альбом Annisokay — "Abyss – The Final Chapter" — це саме той момент, коли гурт урочисто заявляє: "У нас є ще трохи драматичності в запасі, і ми збираємося вилити її на вас усіма доступними способами". І вони справді виливають — місцями відрами. Уже з перших треків стає зрозуміло, що Annisokay вперто відмовляються бути просто металкор-групою. Вони хочуть бути надмірно металкор-групою: з епічними приспівами, атмосферними синтами та таким числом брейкдаунів, що можна було б відкривати цех із виробництва музичних бетонобійок. І якщо комусь здається, що "емоційно" — це про тонкий ліризм, то хлопці швидко пояснюють: ні, це коли вокаліст кричить так, ніби йому пообіцяли, що це допоможе врятувати Всесвіт. Звук — як завжди: чистий вокал гладкіший за полірований мармур, скріми & ...

Мітки: abyss – the final chapter, annisokay
World Domination 0'R

26 листопада 2025 19:24 0 454

"World Domination" — це той випадок, коли гурт Blood Command заходить у кімнату, голосно заявляє: "Ми захопимо світ!", і одразу ж спотикається об власний кабель. Але, до честі музикантів, вони падають з таким панком, грацією та глітером, що ти вже не знаєш, чи то їм співчувати, чи почати танцювати. Альбом звучить так, ніби хтось увімкнув одночасно три різні плейлисти: один для вечірки, один для зомбі-апокаліпсису і один для дівочого гурту, який вирішив перейти на крикотерапію. І дивним чином усе це працює — або принаймні створює ілюзію, що працює, якщо увімкнути поголосніше. Вокал тут змінюються так часто, що здається, ніби в гурті існує внутрішній корпоративний конфлікт, і кожен учасник отримав по півхвилини ефірного часу, щоби довести, чому саме він має бути обличчям світового панування. А інструмента ...

Мітки: world domination, blood command
Children of the Sun 0'R

20 листопада 2025 18:36 0 561

“Children of the Sun” — це той рідкісний випадок, коли ти не зовсім розумієш,хто кого запросив у гості: HMATOM вирішили, що їм терміново потрібен ковток сонячного світла від української сцени, чи THE HARDKISS подумали, що їхня чергова космічна місія потребує кількох додаткових кілограмів німецького металу? У будь-якому разі результат — вибухова суміш, створена спеціально для того, щоб ти натиснув "Play", підняв брову і сказав: “Ну окей… цікаво”. Трек звучить так, ніби сонце нарешті втомилося бути асоціацією для тепла — і пішло у відпустку з рокерами. HMATOM вносять у композицію свою фірмову естетику “я збирався налякати тебе, але вийшла симпатична гримаса”, а THE HARDKISS, як завжди, створюють драму величезного космічного масштабу, у якій навіть фотони летять по паф ...

Мітки: children of the sun, hamatom, the hardkiss
O Come, O Come Emmanuel 0'R

14 листопада 2025 17:03 1 590

Якщо ви коли-небудь думали, що стародавні християнські гімни потребують трохи важкої артилерії, електрогітар і драматизму рівня “ми прийшли врятувати світ від власної меланхолії”, то Skillet почули ваші думки ще до того, як ви їх оформили. Їхня «O Come, O Come Emmanuel» — це саме той випадок, коли середньовічна духовність зустрічається з пост-апокаліптичними саундтреками до ігор про зомбі, і між ними стається… ну, певна хімія. Пісня починається з готичної урочистості, яка ненав’язливо натякає: “ось зараз буде щось святе”. Але не встигнете ви запалити свічку, як Skillet рубають гітарним рифом так, ніби готуються вигнати всіх демонів одразу — і тих, що в пісні, і тих, що у вашому плейлисті. Джон Купер, як завжди, звучить так, ніби Еммануїл не просто має ...

Мітки: o come, o come emmanuel, skillet
A Kiss From A Mother 0'R

7 листопада 2025 17:26 1 529

Уявіть собі: сім років тиші, шкіра втратила звичку до гітарного акценту, фронтвумен одружена, дитина підростає — і раптом: бум! — "подарунок-поцілунок від матері" на горизонті. Так, саме так повертаються Marmozets, і одразу з гучним гітарним ривком, немов кажуть: "Так, ми ще тут… і ми не тільки про м’яке чаювання". Трек починається з звучання, яке можна охарактеризувати як "гаражне": гітара реве, барабани гримлять і все це в тоні "ми багато що пропустили, але тепер — увага". Великий "мама-поцілунок" у назві: чи це м’який жест ласки? Не схоже — Marmozets не для вальсів. Це радше удар любові-мачете по серцю слухача: "Я люблю тебе, але я тебе потрясу". Відчуття повернення: вони кажуть, ніби знов випромінюють ту саму енергію, тільки з "поліпшеною версією себе". Тобто: "Ми були, ми ...

Мітки: a kiss from a mother, marmozets
Everybody Scream 0'R

2 листопада 2025 14:48 0 525

Альбом починає з "Everybody Scream", назви, яка звучить як команда під час розпродажу "все має бути продано". Атмосфера — орган, хор, рев, трохи глем-року. Так, здається, що Florence Welch вирішила: "Сьогодні — Хелловін, давайте всі кричати!" Ідея прекрасна. Результат: трохи більше димових ефектів, ніж чіткої постановки. Отже, тематика: містика, чаклунство, стародавня релігія, тіло, яке "була поруч із смертю". Можна сказати: якщо раніше Флоренс просто "співала про серце", то тут вона ще й підмішує "ритуал" + "естетика печери" + "усвідомлення втрати". Гарна комбінація. Але з іншого боку: коли ти ставиш таку драму, очікуєш, що кожна пісня буде як "виплеск емоцій", а інколи вони звучать як "спокійно-таємничо". Назва "Everybody Scream" обіцяє більше крику, ніж фактично дає. Відчуття: "Окей, я готови ...

Мітки: everybody scream, florence + the machine