• Брухт ДальнобойСервис
Мобильная версия сайта Главная страница » Блоги » Олександр Ломако » З Днем Перемоги! Давайте пам'ятати про всіх!


реклама

З Днем Перемоги! Давайте пам'ятати про всіх!

8 Мая 2009 19:29   Просмотров: 2427
Метки: ссср, перемога, упа, 9 травня
Сперечатися про 9 Травня можна багато. Нам, тим, хто народився задовго після 1945 року...

У людей, які жили в ті страшні часи насправді вибору не було - воювати чи не воювати. І сперечатися не було часу. На країну йшов ворог, а в такі моменти розводити дискусії про внутрішню ситуцію недоречно.

Так, війна 1939-45 років має багато моментів, які не сподобаються. Це і те, що Сталін сам готувався до такої ж війни, але як загарбник. Багато в чому, в початку війни винен СССР з його агресивною політикою (головне - пакт Молотова-Ріббентропа). І репресій в армії в 30-х роках (знищено близько 10% офіцерського складу). І багато-багато іншого, про що не хочеться згадувати 9 Травня, але потрібно розуміти.

Але про це ми можемо говорити сьогодні. Тоді населення країни не задумувалося, хто хотів почати війну чи хто кого перед війною репресував. На нашу землю йшов ворог і вони гідно захищали її від нього. Захищали не Сталіна чи КПСС, а свою землю, своїх жінок і дітей, свої міста і села...

Звичайно, були ті, хто злякався і намагався тікати. Були такі, хто перейшли на сторону ворога з різних причин - хтось зі стразу, хтось не розуміючи ситуацію та маючи надії, що фашист врятує від комуніста. Таких було немало. Про них сьогодні згадувати не хочеться.

- Були такі, хто намагався в умовах війни боротися за Вільну Українську Державу. Боротися проти німців, радянських воїнів і поляків. Таких було багато, переважно на Західній Україні. По різним оцінкам Українська Повстанська Армія нараховувала від 40 до 100 тисяч солдат. Це природньо - подібні рухи опору були в багатьох державах. Всі вони були приречені на поразку, але в усіх країнах сьогодні їх вважають героями. Я так само вважаю боротьбу ОУН-УПА як подвиг. Звісно, їх роль в перемозі в війні була мінімальною, можливо, часто вони віддаляли, а не пришвидшували цей день.

- Були такі, хто воював в складі Польської Армії. Ці люди почали боротися з нацизмом раніше всіх - в 1939 році, коли тільки розпочалася війна. За різними оцінками їх було до 50 тисяч. Це логічно - в той час частина України була під владою Польші і юнаки служили саме в цій армії. І помирали. Але вони були такими ж українцями, як і ті, хто воював в Червоній армії. Менша кількість українців були в аналогічних збройних силах інших держав - Румунії, Словаччини, Угорщини.

- Давайте не забувати про Радянсько-Фінську війну 1939-40 років. Це також частина тої великої і страшної війни, хоча радянська історіографія так не вважала, називаючи її "локальним конфліктом". Локальний чи не локальний, але втрати радянської армії в ній не підраховані досі. Зрозуміло, що вони були значними і українців серед них немало.

- Звичайно, найбільше наших співвітчизників перебували в лавах Червоної Армії. Всього в ній було більше 7 млн. українців, що становить біля чверті. Зрозуміло, що і кількість втрат нашого народу колосальна. Ще до 0,5 млн. українців боролися з фашистами в радянському підпіллі. 

До чого я веду. Під час відзначення 9 Травня єдиний акцент з радянських часів робили на останньому пункті. Це логічно і зрозуміло - кількісно це найбільше. Але я переконаний, що про кожну людину, що брала участь у війні ми не маємо права забувати. Аде це мілліони трагедій - родин, сліз, загублених життів. Ми, нащадки тих воїнів-героїв, які чули про війну з розповідей, фільмів і книжок повинні схиляти голову перед всіма мілліонами загиблих.

І мене обурює дві крайності. Яскраворадянська та яскравоантирадянська.

Я черговий раз повторю свою позицію. Якщо ветерани звикли до Георгіївської лєнти, до червого прапора... то не потрібно навіть пробувати нав'язати або запропонувати щось інше. Це їхня перемога заради нас! І розпочинати дискусії щодо тем, які стосуються Другої світової війни і роз'єднують сьогодні не варто. Їх дійсно багато. Але хай на фаховому рівні їх намагаються обговорити історики, але в жодному разі не використовиють політики. Для нас це надзвичайно болюча рана. Якщо комусь, народженому чи ставшому на ноги в Незалежній Україні це не зрозуміло або не подобається, потрібно змиритися. Бо це наша історія. А вона не бувая погана чи хороша. Вона просто є. Хочуть вони бачити в цей день червоний прапор? Значить так треба. Це нормальна позиція.

Друга крайність полягає в іншому. Згідно з радянською ідеологією, кожен, хто має іншу точку зору - злочинець і фашист. Ми живемо в 21 столітті. Злочини сталінізму сьогодні для всіх очевидні. Розумна людина розуміє, що було багато доброго, але і багато поганого в тій державі. Перемога в війні - це подвиг. Але тортури над власним народом забувати не варто. І коли зараз робиться спроба дещо ширше подивитися на події 1939-45 років, не применшуючи при цьому роль Червоної армії в перемозі дуже багато людей сприймають це негативно. Шановні, те що писали в радянських підручниках - далеко не аксіома. Давайте трошки по-іншому дивитися на туж роль УПА, пам'ятаючи, що ми вже 17 років живемо в іншій державі. У нас багато спільного з Росією, цим треба користатися. Але і багато відмінного. І це потрібно сприймати адекватно.

Зі святом Великої Перемоги всіх! Вічна пам'ять героям, що протистояли нацизму в усіх арміях! Вічна пам'ять радянським солдатам, які зробили найбільше для перемоги! Давайте пам'ятати і про тих, хто протистояв ворогу в інших арміях і робив це гідно! 



Добавить в: